Градива

Може, якби дав мені випити хоч трішечки, Боже,

Хоч крихту святої води з дороги де Твої сліди,

З того місця де Рай виливається зоряним сміхом,

Аби запалити серця вилитим в образі Світлом.

Там, де ангели сходять з духовно-величного неба,

І дмухає вітер вогняний подих від Тебе до мене,

Де Діва в хліві між ягняти народжує Божого Сина

І стелить ходою весну первозданно Різдв’яная Сила.

Там, де серце тупоче, воркоче, птахом воркоче,

Душу вплітає у крила щоб здійнялася я й полетіла…

Може, якби дав мені, хоч трішечки випити, Боже,

Свого еліксиру з пилу зірок – здійснення мрії.

То певно, вже не стояла би я  між Пеклом і Раєм

Дзюрчала б у небі Твоїм Водограєм.

Прохала людина негожої днини, в гріховних колінях Перемудрого Бога, маленьку краплину Любові. Він мовчав. Дивився не неї з  мертвої ікони -  біль власного скону. Нарешті мовив:

- Дитино, щоб напитись з криниці води, треба її зачерпати та перед тим до криниці прийти.

- Хіба ж я не йшла тим шляхом до тебе?

- То чого ж так стоїш, повернися обличчям до Мене!

І сталося диво в душі незрадливих.