Кожного разу, коли ти заходиш до моєї хати, Коли всідаєшся на підвіконня поруч квітів Та так, аби розняти руки, обійняти простір Взяти й полетіти. Мені хочеться тебе у собі заховати і нікому, Чуєш, більше нікому не дати. Та так аби… Просто любити, просто жевріти, просто гріти Зимові палати за скляними сльозами тепло Відчувати і мліти. Мені наснилися віти – сонячні діти. І кожна хрустина по-сухому хрустіла, Жевріла, жевріла, жевріла …
В освітленій сонцем кімнаті сиділа. Я впізнала у ній себе. А ні сумно, ні страшно. Вона шукала мене – своє втрачене щастя. Підійду, – думаю, - обійму, поцілую щоки, що залипли до скла. Торкнулась. Відсахнулась. Злякалась? Прости? Не хотіла злякати. Мовчить – кричить: - Відпусти! Я хочу літати. - Лети!
Коли заходиш до хати, всідаєшся на підвіконня поруч квітів та так, аби розняти руки, обійняти простір взяти й полетіти. Мені хочеться тебе у собі заховати і нікому, чуєш, більше нікому не дати…
Вдалося вам, Світлано, а, певно, ви самі цього хотіли, зігріти мою душу своїми словами...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Вітаю Вас з Новим 2026 роком!