Коли я виросту, то стану президентом

Коли я виросту, то стану президентом. Мам, а що треба знати краще, математику, чи українську мову аби бути президентом?
Спитала дівчинка у жінки, котра сиділа на зручному шкіряному диванчику і дивилася крізь вікно на сніг. Не повертаючи голови мама відказала - треба вміти любити.
- А кого?
- Все.
- Я вмію любити, мамо.
- Знаю, Сонечко, ти ж у мене Сонечко.
Усміхаючись та обіймаючи донечку відказала мама.
- А ти ким мріяла бути, коли була маленька?
- Собою.
- А ким ти тоді була, якщо мріяла стати собою?
- Дитиною, отакою допитливою, дівчинкою, як ти з двома хвостиками, кирпатим носиком і червоними губками. А ще карими , великими очима і довгими, густими віями.
- Ну мам… 
- Знаєш, якось я мріяла стати Сніжинкою, отакою білою-білою, пухкою. 
- А чому саме сніжинкою?
- Бо сніжинки вміють бути щасливими.
Маленьке створіння цьомкнуло мамусю у щіщку і побігло до своєї кімнати, а мама застигла по свій бік скла, та справді кружляла у танку білого снігу, який повільно і дуже обережно опускався на землю. Десь поскрипував мороз підганяючи синичок прямісінько до погляду героїні. А вона тоді простягала руки і гладила пташки, котрі не бились об скло крилами, а кликали її назовні. Вийшла. Пройшлася подвір’ям, невдовзі затанцювала у шороху гілок, котрих не хотілось будити від сну, але вони торкались своїми кільчатками її усмішки і на мить зацвітали теплом. Бурульки на сусідньому даху тоді квапливо сповзали краплинами і бігли назустріч її босим ніжкам, котрі губили пальчики в зеленій, шовковистій траві – весна. Яка весна посеред зими? 
А завтра вибори. Кажуть, що волевиявлення людини це важливе дійство в її житті. Кажуть, що у людини має бути вибір, бо коли нема вибору, то є революція. Одна пройшла і за планом Великого і за планом зацікавлених сторін починаючи від глибокого психологічного розуміння оранжевого кольору аж до білого крізь голубий екран телевізору. Ту енергію вартувало б тоді підключити до світової мережі і у світі стало б світліше, якщо не враховувати затінені місця. Кажуть, що речі треба називати своїми іменами, ну, так, як і людей називають. Але не завжди імена відповідають сутності речей. Тоді в чому проблема політки? І де у цій політиці можна знайти бодай одну Людину? Кажуть, людей зазомбували. Хто? Система. Яка? Ну хто може створити свій найбільший страх, як не народ? Ну хто може створити собі ідола, як не народ? Але зараз пустиня не та, обітована земля не там, і Червоне море не розступається, бо посах Мойсея не вміє повзати змією. Смішно. А давайте, цього разу станемо на голову і підемо на вибори. Від такого сприйняття світу ( у перевернутому вигляді) і політика перевернеться, це точно. Але ідолам не зручно ходити по грішній землі, бо надто подобається у хмарах. Грішно.
А може досить? Досить грати в шахи самим з собою. Ця гра стала нудьгою для людей і для гравців. Народ став плутати фігури та їх призначення, а фігури увійшли в образ короля, причому всі до єдиного. Я люблю шахи. Але цього разу зіграємо в доміно. І не важливо чим ти наповнена фігура, важливо, що у всіх без вийнятку є своє місце у грі, нема переможених і переможців. Тільки треба вміти зіграти так, саме так, а не інакше. 
Боже мій, це так утомлює, це так пригнічує людину, ось це – безкінечна гонитва за владою і добровільно-примусове волевиявлення. Яка демократія? Народ + влада = влада народу?
От вирішуючи газове питання було відторгнуто послуги посередників. То вартувало б взяти приклад відмовившись народу від послух обранців. Адже обранці – це посередники між народом і владою. І де тут логіка, якщо влада і є народ? Таке враження що життя безкінечне судове засідання, де суддя виступає в ролі влади, адвокат – посередник, а позивач – народ. Хто ж тоді виступає в особі винного? От наприклад у церкві, посередник - священник. Бог – влада, віряни – народ. Винний - диявол. А в чому він винний? У тому, що віряни силою своєї віри не можуть на пряму спілкуватись з Богом? Священник лише звертається до Бога, а диявол - спілкується з Ним. Хіба не так?
Так. Так і людина кожна особисто. Посередником між Богом і душею є тіло. Винний – гріх. У гріха нема посередника, але перед вироком йому дане останнє слово. Та наш суд земний, як і життя. І тільки Божий суд говорить: «Хто немає гріха, киньте камінь».
Знаєте, я вибираю слово, нехай і останнє, але йду до Бога без адвоката і голосую за Себе, розуміючи, що в мені живе і Бог і посередник. Ось мій вибір.  
Вибір – це той сокровенний дар, котрий дає можливість усвідомити своє призначення у більшому ніж ти, у чомусь величнішому, такому яке дає розуміння цілісності і потреби один в одному. Так само як потреба людини жити з двома руками, по п’ять пальців на кожній, з двома вухами, з однією головою і мозком…
Вибір – це той сокровенний дар, який є інтимом з життям ближнього - коли відчуваєш його потреби, як свої, а він – навзаєм. 
Вибір – це є той сокровенний дар, котрий дозволяє нам абсолютно все, як і Цезарю – Любити. 
У чому проблема політики? У відсутності проблеми. Політика – це організм, подібний сім’ї. У сім’ї нема мене, чи тебе, є тільки – ми. У сім’ї нема голови, а є цілісна структура – голова на шиї, шия на плечах… серце мотор, кров - постачальник, судини – транспортна система, печінка – виробник… А атмосфера – оболонка в якій можливе життя – Любов один до одного. Коли Бог створював світ, то на початку створив Світло – Вибір. Поглянув, що добре воно і створив Небесну Твердь. У розумінні Всесвіту – Космос, у розумінні планети Земля – атмосфера Землі – оболонка завдяки якій є можливим Життя. 
«Нехай станеться Світло!» І сталося так.
«Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою» І сталося так.
«Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний.» І сталося так.
«Нехай Земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його не землі» І сталося так. 
«Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями і роками. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над Землею». І сталося так. 
 «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над Землею під Небесною Твердю». І сталося так.
«Створімо людину за образом Нашим, за Подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.» 
Невже це так складно? Невже це так складно віднайти в собі Любов до ближнього – до себе самого і жити, просто Жити та Радіти Життю. 
Революція? Революція – це перетворення. Перетворення сили волі у дію, так само, як дитина стає на ніжки і робить перші кроки в своєму житті. 
А ссавці, це такі істоти, які перестали бути тваринами і стали Людьми, для того аби не тільки зробити свої перші кроки а й упевнено йти.

Бурульки на сусідньому даху тоді квапливо сповзали краплинами і бігли назустріч її босим ніжкам, котрі губили пальчики в зеленій, шовковистій траві – весна. Коли враз маленька сніжинка затанцювала у блискучому сяйві сонечка. Переливалася фарбами зимового морозу на долоні і стиха дзюрчала краплинкою, яка кришталиком зістрибнула і загубилась у просторі мрійливих думок…