– Коли ти кусав з того яблука, я марила дотиком вологи. Коли ти соромився фіговим листям, я молилася Богу І пошепки, тихо, так тихо, як тільки умію, вишивала Білими нитками чорну надію. А ти у голку втягнувши Чесноти, засівав поля байдужістю і болото… Загрузли у поруху дотику, в бажанні із мрії. Якби ти знав, як тоді я хотіла просто кохати. Та з жалю своєї величі одягнув мене у повію і вигнав гуляти. Навіщо? Скажи?! Хіба, не жаль тобі було розривати небо, Яке я вишила Щастям для тебе? Хіба не жаль було Сонце гасити, яке моїм теплом навчилось любити? Хіба не жаль було залити зорі чорнилом!?... Я ж любила. Просто… любила…
– А тобі не жаль моєї волі, яку ти полонила у свій вир?! Я ж любив. Просто… любив…
Сьогодні вони простягнули один одному руки і її ліве плече стало його правим, а її права півкуля його лівою совістю аби через мить злитись у єдиний мозок сподівань.
Я вже прочитала відповідь, а тепер дійшла до самої суті. Світлано, як завжди ти мене вражаєш своїм світоглядом... А зараз, ще цікавіше, бо є Nemo, який пише окремо свої відповіді, або коментарі. Клас!!!
Дякую Оксано. Немо пише выдповыды для себе, себе, як втылення коханоъ людини(ну нехай буде для Неъ, тыэъ, яка э його половинкою). А я - лише маленьке "джерело думки". Вын в свою чергу отримуэ мою выдповыдь ы також до себе....
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
і не такі також, бо вмію вбачати в них зовсім інше.... 
