Я стільки неба вилила на полотно, Стільки випила краплин із моря, Аж завиднілось в далині безмежне дно, Встелене зеленим присмаком Любові. Я стільки сонця з’їла край вікна, Стільки вітру вкрала у байдужжя долі, Вкинула у очі Твої і свої вуста Холоду у снігові розбавленим водою.
А хочеться тепла, впиватися Любов’ю Ніжності у сплескові очей… Аж до самісінького болю, Тебе злизувати із піску Хвилями припливу в бездоганному - Люблю.
Я стільки неба вишила узором, Стільки рамок в нитки заплела, Народила ім’я Твоє своїм Богом. Жінкою пішла з життя в життя. Я стільки вже сама… Кохаюся з Собою. А хочеться тепла, впиватися Любов’ю Ніжності у сплескові очей… Аж до самісінького болю, Тебе злизувати із піску Хвилями припливу в бездоганному - Люблю.
Сьогодні картина неба у сльозах від сонячного проміння, усміхається щиро наче дитина. Курличе птахами з весни, запахом манить ягід із літа, осінь прохає в зими, котра холодом вкрита. І зовсім нічого, що загублена десь на краю світу актриса живе в ролі вільного Щастя з нитки Надії Віру пряде. Встелить килимом квітками Любові наспівуючи – аби лише поруч з Тобою.
|