П’янка мелодія туману Розкидала краплини у душі Звуком бездоганним Нотки в самоті. І стиха тиша порушує печаль романтичного ритму, на щоки накочується блиском, сповзає повільно прокладаючи слід у пазуху голу, зовсім без слів. Малює вологу між перс, а живіт напруживши втому подихом ранку гарячої ночі вдягає серпанком заплакані очі. Від Щастя. Саксофон. Підкидую ноти крізь завісу турботи, у небі глибокім купаю твій спів… Звучи саксофоном про мене без слів. А я любитиму тіло твоє – Природу. На тлі малюватиму пестощів звук – Душу. Опускаючись музою – Дух. Коли любиш – музика холодом віє і хрипло сповзає вигином тіла – ти піддув, я – підлетіла. Осіла римою на твої коліна, станцювала танок цілунку мов балерина… одягнута в пишне волосся, що розповзлось пшеничним колоссям у просторі неба. Любиш ти, бо тобі Любов моя треба. Саксофон. Стогнуть дерева у шелесті вітру, вклоняючись листям цілому світу – тобі і мені. Просто засни на моєму плечі, а я - на тобі.
|