Світ у вихорі твоїх очей
Купає променем тепло за небокраєм, бездушну тінь ночей леліє у сльозавім Раю.
І краплі по щоках дощу, малюють береги майбутнім рікам, а гори грохотом – Люблю, здригають небо цілим світом.
У закуточку своїх сподівань крокую в вічності без часу, а ти не вір моїм слідам і йди своїм контрастом у гаму веселкових кольорів, пірнай у бездоганність вміло, та тільки так аби мені у грудях защеміло.
Торкаюсь пальцями зірок у шарфі змотаним навколо шиї – думок, під пахвами весни бузок і запахом та в твої ніздрі змащений вустами, спраглими, твоїми, нашими – словами.
А світ…
А світ навколо колом в’ється, у колиску мрій лягає поруч мене, обіймам волю давши лоскоче сплеском простоти. Розгублена в Любові цілую очі – ти.
Ти…
Ти залишивсь цієї ночі. Злягались тіні з світлом, і світло мерехтіло у тінях карбуючи на стінах танець у фіолетових квітках – бузок. Іще ковток тебе і вічність стане миром отим що тіло твоє у бездоганності мастила.
Бог!
Кажеш, Бог!?
А я кажу - Дитина.
| 
у Вас 
0