У нас одне життя, аби сказати – так, закованій в Душі Людині. У нас одне життя, а тіл – багато, багато волі у нестримних гратах, невипитої крові в реаліях без слави, без поруху, і дихання, і сміху… У нас одне життя на Божу втіху. Серйозність сил і права значення не має, святість, гріх – не стимул до висот й падінь… мораль знання і мудрість розуму у хтивому бажанні жити так. Я розумію, знаю, що не впізнати суті у словах лиш загубитися в бездумності ідеї. Але ж й Творець, як малював вінець із глини хотів створить довершеність, створив же Він Людину - у образі, в подобі, без крайності тваринних мук, без пошуку ідилій вдихнув Душею Рай у ніздрі новоствореній моделі. Модель сучасності загублених століть линула в майбутнє крізь стан, що не йде внікуди лиш стоїть на противагу сказаним словам. У нас одне життя, аби сказати – так, закованій в душі Людині. Крізь плин часів теперішнє – уже минуле тече у майбуття. Вживається у космосі Земля, росте Система – оновлює Світи, як завжди Світло з Тінню карбує в просторі Зірки – оновлює Природу первозданна Сила… Лише й понині в образі Людини подобиться тварина, але ж й Творець, як малював вінець із глини хотів створить довершеність, створив же Він Людину.
Йдем манівцями, немов неприкаяні, Щастя шукаємо десь по окраїнах, Навіть до власного болю звикаємо. Бродим, безликі в безумстві, отарами, Чварами душу на шмаття розкраяли, Зернами скверни по вінця загаїли. Совість вважаємо річчю примарною, Зрадами ситимось, бідами маримо - Наче хтось злими усипав нас чарами. Громи небесні по грішниках вдарили, Сонце сховалось за чорними хмарами, Піниться небо в палаючім зареві... Може, це ангели нас відрікаються? Марно на прощення люд сподівається - Душі загублені в рай не впускаються... Боже, за що так жорстоко нас скарано? - Носимо в душах облудливість Каїна. Час вже спинитися, час вже покаятись!!!
Сама себе людина карає. Сама прощення у власної совісті вимолює, сама себе з Раю виганяє та разом з тим сама себе вчить прощенню, любові до себе та ближнього, до Бога...
"Марно на прощення люд сподівається - Душі загублені в рай не впускаються... "
А ми пробачили самі собі? Пробачивши собі навчимось пробачати один одному. У прощенні та Любові ключ до Раю.
Щастя вам, Наталія та Любові і всім нам разом з вами. Дякую за увагу
Світланочко. Зараз багато людей в першу чергу простять собі, іле, не дай Боже, щоб хтось інший їх образив - прощення не буде. Вони думають, що куплять собі прощення і будуть безгрішіні. А Бог просто хотів, щоб ми Його слухались і любили один одного...
Світлано, особисто мені у твоїх доробках подобається щирість і легкість передачі того, що насправді постійно турбує і наші серця, але ми боїмося, або навіть - неуміємо, так подати матеріал, як це завжди вдається тобі. Твоє внутрішнє чуття ритму і знання своєї справи, дозволяють яскраво проявити себе у твоїх творах. Читаючи їх, я весь час отримую насолоду від зустрічей із твоєю душею.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
