Восьме небо

Завше хронічно один

Вірші вдихаю і дим;

Вікон чужих маяки

Гаснуть, неначе роки

В тенетах вебу…

Зношені  часом шузи  

Хочуть дощу і грози,

Пальці – розбитого скла,

Струн і хоч трохи тепла –

Така потреба…

Серце зашите по швах 

З п’ят закотилося в пах –

Хтось підглядає в приціл:

Куля врізається в ціль,

І знову треба

Кинутись до боротьби –  

Встати з колін на диби,

Зціпивши зуби іти,

Хрест  за собою нести

На восьме небо.