Кузан Василь Васильович народився 25 лютого 1963 року в селі Довге Іршавського району на Закарпатті, де і проживаю. Тривалий час жив у Петербурзі та Ужгороді.
Незабаром відзначатиму 25 років творчої діяльності. Пісні на мої слова виконують Народні артисти України Іван Попович, Степан Гіга, Валентина Степова, Петро Матій, Микола Свидюк...
Член Національної спілки письменників України з 2000 року.
Автор чотирьох поетичних книг. Літературознавчі статті та публіцистику видав окремими книгами та публікував у різни часописах.
Мої твори можна почитати також тут: http://poezia.org/ua/personnels/212
Подяка за вічність
Зіграти місячну сонату
На саксофоні почуттів,
Тебе знайти на фоні літа
Я мріяв так, я так хотів!
І ось ти поруч, ти зі мною –
Соната, сонце, цілий світ.
Ти переповнила собою
Моє єство і мій політ.
Спасибі, Господи, за вічність,
Що нам даруєш кожну мить.
Я відчуваю як без неї
І музика, і світ болить,
Болить душа і жаль проймає,
Стискає серце у журбі –
За те, що я кохати вмію, –
Спасибі, Господи, тобі.
В моєму небі мало місця
Високо-вічним почуттям.
Щоночі світить юний місяць –
Це доля посміхнулась нам.
Як добре, люба, відчувати
Твою любов, твоє тепло.
Я лицарем стаю на чати,
Щоб не згубити, що знайшов.
Спасибі, Господи, за вічність,
Що нам даруєш кожну мить.
Я відчуваю як без неї
І музика, і світ болить,
Болить душа і жаль проймає,
Стискає серце у журбі –
За те, що я страждати вмію, –
Спасибі, Господи, тобі.
Балада прощання
В ресторані «Прощання», при дорозі у світ
Я зустрів тебе стомлену. Ти у келиху лід
Розтопити старалася – розганяла літа,
Одинока і зболена, у стражданні свята.
Я зустрів тебе зморену в ресторані і ти
Не чекала ні потяга і не мала мети…
Ти сиділа на протязі – і летіли літа,
Тихо граючись косами. Ти, напевно, свята.
В ресторані вокзальному, серед висохлих літ
Під південними пальмами, що дивились у світ,
Ніби ти – крізь зашорені вікна втрачених мрій.
Щось терпке стрепенулося у глибинці моїй.
Підійти я наважився, мовчки випити чай.
Сотня літ одинокості і банальне «прощай».
Золотою сльозинкою усміхнулася ти:
«Чом давно не зустрілися?» - Ти пробач. Ти прости.
Просто випало втратити, що не встигли знайти.
Потяг в простір відправився – залишилася ти.
Ти сиділа на протязі і летіли літа.
Світ сміявся акордами: «Ти свята! Ти свята!»
Цю зупинку у вічності доведеться пройти.
За ображеним обрієм залишилася ти.
Ти сиділа на протязі – і летіли літа,
Тихо граючись косами. Ти, напевно, свята.
| 
та
у Вас 
0
