*****
Оце й усе...
І подихом на склі малюнок сліз і рваних мокрих ліній нервово креслиш. Я - уже в імлі. А ти – в купе. В розлуки - очі сині.
І синя буде ця безсонна ніч у спробах щось забути... Чи згадати? Але так жаль!... Хіба не в тому річ, що нам удвох вдалося політати, та - мало!...
Як достиглі колоски, в життєвім полі наші долі непомітно і швидко так зникають на віки...
На згадку – лише дотик твій тендітний...
|