= Д О М А Х А = 1 В юрбі він виділивсь між всіх : -Той може суд вершить над нами, Й кидати в грішних камінцями, Хто не вчиняв донині гріх. 2 Чи то околиця села, Чи то окраїна містечка, Де з поля котить квіти гречка До хат, мов рученьки маля.
Вузенька вуличка крива - Здається, їй немає краю… Живе на лузі біля гаю Самотня згорблена вдова.
Хіба житло то ? Як курінь : Хазяйським курям лиш для сміху – Він майже в землю вгруз по стріху, Не дах вверху,а з гнилі тінь.
Павук за літо заснує У срібну сітку ці руїни – Вхід перекошений і стіни… Хоч в них жива душа ще є !
Тут злидні, геть не чарівні, Із бур*янів змостили ложе, Бо не помазаниця Божа Діла окрилює земні. 3 Старезна, немічна,німа (Чи то не хоче розмовляти, Чи будь – яких стосунків мати У середовищі з всіма ? )
Вся заяложена, брудна, В обдертім шматті та смердюча, Чи напівбоса, чи в гонуччі, З лицем опухлим, бо хмільна.
Не рівне дихання…На пліт Зіпершись втомлено, схилилась; Похилий вік…Чи так судилось ? Чи то запаморочився світ ?
Нема обурень на життя! Одна опора, твердь єдина – Ціпок і зім*ята торбина Зі всяким мотлохом й сміттям.
В очах відцвілих пустота, А не блакить, ясна та гожа… Сусідки дивляться вороже : Бомжиха йде то чи свята? 4 Сидять на лавочці жінки ( Не закидаю їм докір я !) І у липневім надвечір*ї Активно чешуть язики :
-Ви що не знаєте хіба? Хтось дав їй прізвисько Домаха ! Чи то ледащо, чи невдаха, Чи не її тепер доба ?
-Де родовід – не доведу, Звуть від народження Одарка… -Було б точніше пані-чарка, Що на плечах несе біду.
-Ганьбить в селі усіх жінок… Яка різниця : Дарка , Любка ? Юрма готова лізти в рубку, Мов й не вчиняла помилок.
-Дано їй, певна, долі дві – Клянуся власним вам я сином, Мов чіп, п*янюща попід тином Цю ніч валялася в рові.
-Мороз лютує, дощ в дворі – Чомусь ніщо таким не вадить ? Ото де впаде, там і гадить Та спить в баюрі до зорі.
-У зносках плоть – дають живі, Не дім , а хлів якийсь з дірками, Город не копаний роками… Чи й глузд зберігся в голові ?
-У сміттєбаки загляда… Уся у зморшках, коси сиві, Дітей навчать життю правдиво – Уже ж, либонь, не молода!
-Речуть минувшину сумну : Мужик на фронт – вона ж, як білка,
Гайнула миттю у підстилки І спала з німцем у війну.
-Як те общіпане курча : Не баба – наслідки аборту… -Оте тринадцяте від чорта, Руде й рябе – таки німча… 5 Аж від емоцій мокрий чуб! Такі всі праведні і чисті… Летять огидно – не врочисто Слова отрутою із губ.
Чи ріску кинула ,чи ні ? Хто розпитав її про теє? Чому життєва Одісея В Судьбу привнесла кривдні дні ? 6 Щасливі двоє – та війна… Під мерехтіння Зодіаку Загинув муж- не стало й знаку, Лиш вир в свідомості без дна.
Малих дванадцять дітлахів… Що їсти дати? В що вдягнути Як поліцаїв відвернути, Щоб рід в халупі не згорів?
Дезінфіковані вапном Малі, малесенькі й ще менші – І сухоребрі , і зеленші Надію ждали за вікном.
Тут щось про себе…Поповзли За слухом слух про акт покари І до околиці від згару Летіли клапоті золи.
Хіба ж вона така дурна: Хіба ж принижуватись мило? Та в окупацію просила На милість в ворога зерна.
Ночами темними пекла Для партизанів паляниці, Для полонених на дільницю Бинти з картоплею несла.
Співала раненим пісні, Себе їх жінкою вважала… Невже оцим заплямувала Чи й гірше – зрадила землі ?
Та ще чуже оце дитя… Єврейська мати йшла до згуби, Віддавши їй кровинку любу, Щоб врятувать саме життя.
7 Гріха, можливо й бризкнув сік ? Вдові чи ж варто дорікати? Ну , якось ж мала коротати Вона призначений їй вік ?
Сміялась може…? Тільки ж сміх У серці пік, мов очі сльози… Хіба спитає хтось , що в грози Геть веселилась не для втіх. 8 Чи то в обличчя, чи в брову Десь від Берліна до порогу Поцілувала Перемога Бліду й посріблену вдову.
В порожній вигнув рукав Народ піврукий та півногий : Живих стрічали із дороги, Всевишній вбитих зустрічав.
В руїнах голод сновига… Украй заморена орава В полях ,від бомб і гільз іржавих, У плуг корову запряга.
Тримала впевнено рука В ріллі той плуг без коливання… А їй хотілося кохання, Бо не було ще й сорока. 9 Вона, озлобленість, завжди, Іржа мов, совість роз*їдає І сутність нашу розмиває, В путі стираючи сліди.
Злоби отрута ввійде в кров, Вросте пухлиною у гени, За тим з незримої арени Із серця витравить любов.
Її емоції та гнів Тих кришать й навпіл роздирають, Імунітет котрі втрачають Чи покоритись хто зумів.
Чомусь у порчі, у плітках Ми задоволення знаходим І в хороводах наклеп водим, Щоб розповсюджувати жах?
Клеймо поставлять чи тавро Оці обмови та верзіння – Ми сіять створені насіння, Щоб в гонах сходило добро.
Топтати прагнем, щоб змалів Хтось перед натовпом до мошки, Щоб поплювати на гідність трошки, Щоб хтось, відмучившись, хворів.
Так витрачаєм дні впусту… А щоб навік запам*ятали, Взяли б отак і щось віддали В скарбницю мудро – золоту!
Час голих принців пролетить І вітер змін, неначе пір*я, Змете з дороги недовір*я… Чи ж верне немічному мить?
В ідеї комплекси свої Запхнем з діагнозом хвороби, Щоб зменшить значимість особи Та в світі виміри її.
Мудруєм справи в метушні Якісь дрібні – не злободенні, У них не вирізьбиться геній – Катів лиш обриси брудні.
Потворність витравить з глуші ! Хай неповторність звершить Слові Красу нев*янучу Любові В найкращих проявах душі! 10 -Живемо праведно всує,- Волають совістю убогі… Насправді ж , правда тільки в Бога, Між нас лиш проблиски її.
Не про природні віражі – Я не про тих, хто не вродливий – Про тих, хто в стрижні юродивий, На інших гострячи ножі.
Кохатись нащо в почутті? На те свідомістю єдина З істот наділена Людина, Щоб бути людяним в житті.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1221 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
