Будився степ широкий і розлогий, світанок напував його росою, а трави гнули стебла соковиті, Іще не замахнувсь ніхто косою... І БУВ ТОЙ СТЕП ШИРОКИЙ І РОЗЛОГИЙ.
Спливало сонце в неба синь над степом, лилась у простір збуджена земелька. Творив Творець нові сплетіння часу, змінялась ніч на білий аркуш...Всенька ПРИРОДА ПЛИЛА В НЕБа СИНь НАД СТЕПОМ!
О, скільки вже тих аркушів злетіло, лягло під жнитва, під косу підпало- На кожнім підпис: "ТУТ ЖИТТЯ БРИНІЛО". На кожнім натяк: " ЦЕ ДАВНО БУВАЛО" О, СКІЛьКИ ВЖЕ ТИХ АРКУШІВ ЗЛЕТІЛО.
Розбитий глечик ще з трипільських злетів, Розлите молоко на розпил часу. За ріг віків орнамент зачепився- душі й лелеки розкрил. Дзвони гласу із давніх- ще із тих - ТРИПІЛьСьКИХ ЗЛЕТІВ!
В чотири сторони звіряє простір Триликий Святовид у сьомий вимір. І ватра під зорею догорає, Та іскра свій останній робить вибір- В ЧОТИРИ СТОРОНИ ЗВІРЯЄ ПРОСТІР!
Із Княжої Доби сідельце...чути , ще війни , пожарища...не скосили ту царську вдачу, що звіряли силу- Куди її ж бо тільки не носило, А ВСТОЯЛА,ПРИЙНЯВШИ СПИС У ГРУДИ
А далі ще обід у сповиточку: Хлібина... Юшка...Довго йшла вона. -"Спинись ,коханий, дав Біг час поживи "- у вишиванці мила розцвіла... О, ЦЕЙ ОБІД ЙОМУ У СПОВИТОЧКУ!
Козацький кінь пробіг над яром вітром, Ще чути тупіт - сріблені підкови, Хоч біле тіло мальвами зацвіло І поле бою вдалось до обнови... ТА ЧУТИ Й ДОСІ: КІНь ПРОБІГСЯ ВІТРОМ!
А ось шаблюка , що в бою пропахла, і гостролезо втялась у земельку, як вирок ворогам вона писала, допоки впала із руки- о, ненько! ОТА ШАБЛЮКА , ВОГНИЩЕМ ПРОПАХЛА!
Степ вишитий віками - МУДРОСХОВЕЦь, Легендами просякли трави світом І ковила засріблена духм"янить, І молочай цвіте,мятує листом... СТЕП ВИШИТИЙ ВІТРАМИ - МУДРОСХОВЕЦь!
І я сьогодні тим же ходжу степом... У цім віку, що лишу я по собі? Життя летить несамовитим темпом аж будні росять крапельки на лобі. А я залишу пісню- лишу щоби літала незнищенно вічним степом.
1990 p.
|