Будився степ широкий і розлогий,
світанок напував його росою,
а трави гнули стебла соковиті,
Іще не замахнувсь ніхто косою...
І БУВ ТОЙ СТЕП ШИРОКИЙ І РОЗЛОГИЙ.
Спливало сонце в неба синь над степом,
лилась у простір збуджена земелька.
Творив Творець нові сплетіння часу,
змінялась ніч на білий аркуш...Всенька
ПРИРОДА ПЛИЛА В НЕБа СИНь НАД СТЕПОМ!
О, скільки вже тих аркушів злетіло,
лягло під жнитва, під косу підпало-
На кожнім підпис: "ТУТ ЖИТТЯ БРИНІЛО".
На кожнім натяк: " ЦЕ ДАВНО БУВАЛО"
О, СКІЛьКИ ВЖЕ ТИХ АРКУШІВ ЗЛЕТІЛО.
Розбитий глечик ще з трипільських злетів,
Розлите молоко на розпил часу.
За ріг віків орнамент зачепився-
душі й лелеки розкрил. Дзвони гласу
із давніх- ще із тих - ТРИПІЛьСьКИХ ЗЛЕТІВ!
В чотири сторони звіряє простір
Триликий Святовид у сьомий вимір.
І ватра під зорею догорає,
Та іскра свій останній робить вибір-
В ЧОТИРИ СТОРОНИ ЗВІРЯЄ ПРОСТІР!
Із Княжої Доби сідельце...чути ,
ще війни , пожарища...не скосили
ту царську вдачу, що звіряли силу-
Куди її ж бо тільки не носило,
А ВСТОЯЛА,ПРИЙНЯВШИ СПИС У ГРУДИ
А далі ще обід у сповиточку:
Хлібина... Юшка...Довго йшла вона.
-"Спинись ,коханий, дав Біг час поживи "-
у вишиванці мила розцвіла...
О, ЦЕЙ ОБІД ЙОМУ У СПОВИТОЧКУ!
Козацький кінь пробіг над яром вітром,
Ще чути тупіт - сріблені підкови,
Хоч біле тіло мальвами зацвіло
І поле бою вдалось до обнови...
ТА ЧУТИ Й ДОСІ: КІНь ПРОБІГСЯ ВІТРОМ!
А ось шаблюка , що в бою пропахла,
і гостролезо втялась у земельку,
як вирок ворогам вона писала,
допоки впала із руки- о, ненько!
ОТА ШАБЛЮКА , ВОГНИЩЕМ ПРОПАХЛА!
Степ вишитий віками - МУДРОСХОВЕЦь,
Легендами просякли трави світом
І ковила засріблена духм"янить,
І молочай цвіте,мятує листом...
СТЕП ВИШИТИЙ ВІТРАМИ - МУДРОСХОВЕЦь!
І я сьогодні тим же ходжу степом...
У цім віку, що лишу я по собі?
Життя летить несамовитим темпом
аж будні росять крапельки на лобі.
А я залишу пісню- лишу щоби
літала незнищенно вічним степом.
1990 p.
| 
та
у Вас 
0
