Серцями пташиними небо нaповнене грає,
крильми перебовтана гусне сметанно блакить.
Травує земля шовковито...о, це ж бо і рай є,
коли у зернятку дріботнім усесвіт двигтить;
коли біля устя джерельного моститься мрія,
аби переплисти на хвилях пороги стрімкі
квітастим віночком прибути до милого...Гріє
окрилена думка ранкову зорю залюбки;
Коли Ти мені відгукнешся зaбуто-далекий
у веснорозмаї...в цю мить - просто зараз і вже!
З пелюсткометілі здійметься у простір лелека...
не наша провісниця...наша? а може...невже!
У келиху серця не кров, а любовна мадера, -
що з грона небесних світил - от ледь- ледь не скипить.
Це рай, коли хвилька з Тобою - наповнена ера.
Це щастя, як спогадно довжиться ниточка- нить
І Ти нерозлюблений канеш до мене у душу,
а я, наче води розталі, Tебе обійму...
Та що ж це я тут серед вулиці мрію й не зрушу...
незмінно-закохана дівчинка й досі - чому?
| 
та
у Вас 
0
Вишукана поезія і такий фейерверк почуттів-браво! 
