Світло -тіні... в контрастах Pембрантoвих дише картина:
чорнокруке крило звів нестримно рояль - аж летить,
мочить пір"я у лампадолунні , зі звуками лине -
тільки час ненаситний сповільнену всмоктує мить.
Що залюбленим час...?- в юні хвиль не рахують доспілих,
що в життя закотились - у юності - поле без меж.
Лише музика в щасті, у світлотерзаннях, у стрілах
од несправджених перших кохань і захмарених веж.
Та яка ж це любава потрапила синові в серце?
Усміхнулась і зникла, залишивши магію зір.
А під лігами ноти спинаються вгору на скерцо:
Форте розпачу, чисте піано надіянь і вір.
Він цей біль розливає в мелодіях несамовитих,
Moв скипіла зоря, вибухаючи яриться в світ.
Як Він грає майстерно...!- що аж забувається "видих"
і вривається "вдих" як нізвідки нежданий болід.
Ох, ці спалахи терцій, а полум"я кварт...! А ок-та-ви!!!
О, октави які семицвітнозагравні й палкі -
у сиропах - у місячних тануть акорди
-О так, ви,
не маестро іще, а уже...а пасажі які!!!
Паленіє під пальцями, кришиться клавіатура,
Готка- ніч доливає жалю, як олію в огонь.
Він складає бемолі в серця і рамкує зажуру,
як світлину на згадку...кохання оце - Бог боронь!
| 
та
у Вас 
0
:)
Материнські любов,ніжність,захоплення і тривога струменіють з цих вишуканих мелодійних рядків! 
