Святі, як метелики,
кликані світлом
небесним -
усеструменіють
угору - зупину
нема.
дитинно, крізь
огнище світу,
і чисто, і щемно
стирають серця
до часовості -
ненадарма.
розкрило злітають-
високі оті вознесіння-
зіницею вічности
всмоктані в душу
небес,
мов янгола вія-
трепече їх аура синя,
спадає на Землю
промінням,що свячене
днесь...
лишають метелики
крильця нетлінні
на травах-
їх чисті енергії
линуть у вишні сади
уникши хреста
залишаються жити
Варавви-
одпущені зовсім не в небо
а, Боже, куди?!
|