Боже, не літості — лютості,
Боже, не ласки, а мсти,
дай розірвати нам пута ці,
ретязі ці рознести.
Дай нам серця неприкаяні,
дай стрепіхатий стогнів,
дум смолоскипи розмаяні
між чужинецьких вогнів...
В. Стус
Най урветься терпцю перевузлена ниткана кужельце знедолі намотана. Склоки
чорноклубі олжею чадують - а доки?!
чи світанку розліпиться сфінксове око,
розчахнувши зіниці прозірливе "видко"
позагратні ізлети високі.
Най душа засмакує в борні визрівання
закипиться калиною в кровосолoнні,
бо знецінене - легкоотримане. Коні
бунтареві іздибляться най і до скону
не збіжать із дороги- прямують до грані,
де правдиво міцні бастіони.
Не здригнеться рука...не розлиється духу
колихке світломоре...не вклякне осердя,
іздійнявши меча проти черні одверто
на мутантові гени , орбіти зотерті -
і на націі рабокайданну наругу,
і на думку безрухоінертну.
Клапоть Часу - вагітна надією, добо,
випрoбовуй огнями, звіряй, а не лащи-
хай скресає людина в людині, бо нащо
краєхатництво кволе, байдужости хащі-
кожна хвиля життя-палахка знебопроба!
самовтечі - падіння пропащі!