Одної ночі темної я сон предивний вздрів, Що ніби тоби я з далекої і зимної чужбини Як вільний птах на крилах полетів на тую теплу й вільну Україну. І так літав я над своїм селом як птах І видів ті стави, той рідний дах Той сад зелений, ту церковну браму А над сільрадов жовто-синю фаму Село заснуло, кавалєрский дикий регіт стих Затих також дівочий, ніжний спів Та в одній хаті світ чогось горів І я на крилах на пташиних тих В ту хату пташком потихенько залетів А в хаті тій зібралася громада Бо відбувалась там велика рада Там всі були свої, там не було чужого Там вибирали гетьмана сільского І в хаті тій такий ся крик зчинив Що навіть стіни стали ся стрясати Хтіли Петра, Петро в Сибіру довго ноги грів Та на біду Петро не вмів читати та писати А потім Стаха, Стах корови семенив Стах міг вповісти дещо та писати Та Стах настрашився й посаду не приймив Бо мав нещісті з німцем справу мати І хоть казали йму що ти тепер рахуешься героем Та Стах до того чису ще ся не вспокоїв І в хаті тій густий смерід стояв І хлопи ті перділи та курили Казали всьо, ніхто ся вже нічого не бояв Та рішення ачи вердикт вони чогось ніяк не виносили. А на бамбетлі хлоп один сидів, А був колись він головов сільскої ради Він встав з бамбетля, став посеред хати А вмів він гарно людям тумана впускати І тихим голосом звернувся до громади: Шановні господарі та краяни Я був колись фальшун, я зрікся своі мами Я часом вас як ту скотину таланив Та й я ховав під стріхов жавто-синю фаму А то що жер я вас як той скажени пес За то мені платив з Америки конгресс Ви жили в своїх сім’ях у спокої А я не раз в своїх покоях Не знав від страху лєчи чи присісти А в ту червону шкіру мусів ям залізти Не раз і зераз ще тресусі від страху І не одну на тіли ношу ваду Бо я шпігун був по фаху, я підривав радяньску ваду! А як я мучився коли не раз я мусів як скотину До колгоспу гнати вас. І плюца сперло йму і вже неміх нічо казати Сів на бамбетли сльози проливати Біда тому котрий без каяття Збираєтся долізти до могили Його чекає вічне забуття Пекельний жар й страшні чортячі вила І щоби вічність в пеклі тім не пріти То каятися тожи треба вміти І хлоп той вмів, і так крутив словами Що в хаті аж заплескали руками Слова тоті на голови дурні Липку єлейність та фальшивість лили Що хлопи ті аж писки повтварили Й здивовано закліпали вочима Бо зрозуміли врас у чім причина. Но тут один правдивий хлоп зачив склинати: А кров би ті спекла та ти спаплюжив маму мою й тата Та ти безвстиднику в сусіда нагло жінку гров А най би ті залєла нагла кров! А скілько ти народу заганьбив Жер чужий хліб сам не робив А тілько їс сидів як той когут на брамі Я насеру твоїй колєрскій мамі! А може ти забув як віз я в поле гній А під тим гноєм було кілька автоматів А ти послав стрибків мене злапати Я штири роки на Сибіру ноги грів Здоров’ї втратив, господарку, хату Ти вповідаєш тут що був їс шпігуном Гімно ти є і був с гімном. І хлоп той триссі й голосно кричив І слина з писка хлопови тотому аж летіла Бо правду мав, бо правду говорив Бо злість його на фальшуна заїла Та струта тотим теплим туманом Громада того хлопа вгамувала І голову сільради гетьманом сільским Собі на славу чи біду обрала До рані в хаті нарід той як вулик гомонів А той правдивий хлоп ще довго клєв І все казав: А кров би то спекла! Но на бамбетлі гетьман вже сидів І то був перший гетьман нашого села!
Бамбетель – дерев’янний диванчик, переважно ставиться в хатині.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1657 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
