Куди тебе зманило проти ночі – ти ж розучився плавати «всліпу» (коли вже очі бачити не хочуть…) прерізним ріднотрав’ям у степу? Подумай! На висотку придоріжну сядь. Чи ти готовий знов золото пить? Того й дивися – обрієм поріжешся чи в даль шубовснеш, аж залопотить! Степ й не таких іще несамовитих гне, що стежили стожарну стежку теж… Ніхто тебе із чарів цих не витягне: у марева підеш – як пропадеш. Дороги степу не осилює ідущий: в цих безмірах – лиш жертва той, хто йде. Загубиш тут навіки серце й душу – не зможеш дихати й любити бозна де. Якщо ти в іріях нежданий і незванний, на прощу кращих краще й не виходь: ніч у степу – омана із тумана, який так лагідно навіює Господь у родові урочища урочі. Навіки повертаються сюди. Куди ж тебе зманило проти ночі? А втім, іди… якщо зманило. Йди!
Дуже гарні задумки у Вас, пане Олеже! Ось уже третій вірш читаю і всі подобаються. Але:
Знову русизми: знов - знову; тумана - туману; ідущим - хто йде, пить. "Гне - витягне" не римуються. А це зовсім не зрозуміло, з погляду на рими: "Подумай! На висотку придоріжну сЯдь. Чи ти готовий знов золото пить? Того й дивися – обрієм порІжешся чи в даль шубовснеш, аж залопотить!
Бажаю успіху!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
