Діду-діду, лавка захолола,
Зачекалась в затінку на вас...
Журна вишня схлипує спроквола
Під скрипучий вітру контрабас.
Все минає: час, події, люди
В цій хиткій нестримній суєті.
І невже отак воно і буде:
Перетне межу на самоті
Кожен з нас, лишивши після себе
Невигойну траурну журбу?
Ще не раз запалиться крайнебо,
Сповістивши про нову добу...
Ще не раз дощі свої етюди
Відіграють клавішами стріх...
Та чиєїсь зірки вже не буде,
Тільки попіл - сивий, наче сніг.
Розтривожать душу мідні дзвони,
В голосінні вдарять у блакить!..
Діду-діду, стежка захолоне,
Заростуть в минуле рубікони,
Тільки пам'ять час не спопелить...
Пані Наталю, прийміть щирі спвічуття з приводу втрати дорогої людини. Царство небесне дідусеві, і уклін Вам за те, що звели своєму дідусеві (а в його особі й чужим, але любим дідусям) "пам'ятник нетлінний".
Приєднуюсь до співрозмовників і висловлюю свої співчуття... щемні слова повз які не пройти без роздумів, але є у мене і такі слова:
Твердиня Світу - це Канони, Найзаповітніші Закони Самого Бога, на Землі. Ми завжди в них були і будем, Як діти Бога – Божі люди, Як невмируща сіль Землі.
"Ще не раз дощі свої етюди відіграють клавішами стріх" - прекрасно сказано, сильно, поетично. Весь вірш пронизаний душею, душею поета. І хоч сум струменить з кожного рядка, але лірика заворожує. Дякую за вірш.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
