Ніч обростає снігом, мов деревій,
Знову на небі борошно труть крізь сито...
Снишся мені у пору рясних завій ─
В час, коли вітром шибку душі розбито.
Виють крізь неї протяги, як вовки,
Б'ються крильми замети, мов дикі гуси...
Ти говори зі мною, сотай думки,
В серці вгамуй цунамі і землетруси!..
Взявши за руку, в далеч мене веди ─
Десь у надхмарний простір, а може й вище!..
Не озирайся ─ сніг замете сліди,
Не прислухайся ─ вітер дротами свище...
Ліпить хуртеча в очі ─ ну, хай їй грець!
Комин коптить у небо, немов сигара,
Вітром розсіяний відгомін двох сердець
Ловлять з висот небесних земні радари.
Так мені легко в аурі світлій цій,
Проз хуртовину світить щаслива зірка!..
Просто приходь у пору рясних завій ─
В час, коли серце гупає до одвірка...
Є вірші, котрі полонять від першого й до останнього слова. Грою слів, силою слів, музикою слів. Оце я натрапив на такий. Велике Вам дякую за справжню поезію.
Давно не читав вашіх, віршів, пані Наталю. А сьогодні знайшов і серце огорнулося радісю, мов крилом янгола. Все у вас чисто, прозоре і все до серця. Щасти вам і надалі.
Пане Юрію, Ваша підтримка окриляє! Дякую Вам сердечно за Вашу щедрість!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
1
Пане Іване, дяка! 
І я Вам дякую за таку теплу схвальну відозву! 
Рада, що вірш припав до душі!
Так, *проз* - це *крізь*. 
Приємно, що заходите почитати!
Приємно, що не забуваєте!
