Я вас забувала… і вдруге, і втретє. У тиші кімнати в уявнім портреті Зникали всі рисочки, ямки… А очі Я просто не бачила. Кожної ночі Я вас забувала малюнком бароко, Ви зникли нарешті... Здавались пророком, А нині в уяві лиш пляма далека: На серці ні холоду вже, ані спеки.
щось багато болю , бо такий болючий вірш буває після великого любовного переживання , яке прямо ніби вулкан спалахує , а від взаємної байдужості в серце - ніби найбільший холод !
озирнулася моя ЛГ в минуле, довжиною у півжиття..., але уже лиш спогад, а колись і відчай, і біль, і радість, інколи ми мусимо ізолювати себе від чогось, але це тяжка наука) дякую щиро)))
В ваші роки я починав лише жити - лише оженився в перший раз , закінчив університет , почав , чи краще сказати , відновив поетичну творчість , може підняв на вищий рівень , так що життя починається , тобто це час , коли вже можна трішки оглянутись назад , щось оцінити і порівняти , але є ще час і виправити помилки ... Так що - життя починається ... як кажуть я .... ать ... починаю жити я опять ...
Ще вчора бачив цього вірша. Але технічні проблеми не дозволили прокоментувати.
Вірш сподобався, доволі оригінальний підхід забування - методом від супротивного. Такий стиль і манера написання навіть надихнули на своєрідну пародію...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
