.Коли впаде на душу жаль, В дитинство своє босоноге Лечу, розтинаючи даль, Крізь терні, крізь стіни й пороги.
Зігрій мене мамо теплом свого серця. Зігрій мою душу, що навпіл дереться. Зціли мої рани, бо ти силу маєш. Мене ,вкрай розбиту ,ти знову спасаєш.
З очей твоїх ллється те зоряне сяйво, Що біль і тривогу прогонить негайно. А руки бальзамом кладеш ти на рану, І кров зупиняється.Мамо! я всану! Піду знову жити , щоб знов рани мати, Бо є кому завжди мене рятувати
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас