Боротися за свою країну було для них найблагороднішим вибором у житті, який можна було б зробити: вони не могли уявити собі нічого іншого, крім того, щоб захищати їхній народ від ворогів; усе інше
здавалося безсенсовним.
Коли двом юнакам виповнилося приблизно по двадцять років, вони нарешті записалися добровольцями: виникла напруженість, яка
вимагала чоловіків на східних кордонах, здавалося б, для мирної місії,
але й для невід’ємної можливості для ентузіазму двох рекрутів.
А потім почалося навчання, важке життя їхніх вояків, сувора дисципліна, якої ці двоє юнаків завжди хотіли дотримуватися. Ночі на фронті проходили майже без проблем, і Даніеле та Марко, задоволені своїм вибором, відчували свою значимість.
«Хіба це не фантастично?» — прошепотів одного вечора Даніеле Марко, який спав на сусідній нарі, — «ми нарешті служимо нашій країні»; «Так, але це так нудно», — відповів Марко, — «ми так багато тренувалися, але ще ні з ким не зіткнулися; що за радість, якщо…»
Даніеле раптом перестав чути слова Марко.
Його зір затуманився, у вухах дзвеніло. Темрява.
Він повільно і з утомою розплющив повіки; його вдарило сяйво вогню, що оточував його. За кілька метрів від нього, потухлі очі Марко якимось чином глянули y його власні. Він не розумів, що сталося; в його голові лунали останні слова, які він почув від свого друга.
Саме тоді він зрозумів, що у війні немає нічого гарного.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
