Небо сонне пливло над утомленим містом,
Сплін, як тінь за прохожими плівсь по слідах.
А за ним, а за ним, оксамитовим листям,
Осінь стежкою йшла, наче панна руда.
Часу, яблук, вина аромат залишила,
Плащ осінній і смуток свічок по льохах.
Перекроїла літо, усе перешила
І понесла тепло, наче ковдру в руках.
Скоро знову зима, скоро вимерзнуть зорі
До самісінького, до небесного дна.
І приблуда-завія постукає в двері,
І проситиме в мене із медом вина.
А я піч розтоплю і мій спогад розтане...
Буде сипати, буде сніжити зима.
І від розпачу, болісно так, наостанок
Зойкне осінь, де нас вже з тобою нема.
2008р.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас 
0
