Знаєте,п.Вікторе, мені це слово теж не дуже подобалося, але після того, як У ВТС я знайшла відповідь, що мелькати те ж саме, що мигтіти - з'являтися на конкретний час і зникати з поля зору, і т.і., то я подумала:- Чому б не скористатися. Ваші підказки мені подобаються, та вони не стикуються з моїм задумом.Дуже Вам дякую!
Гарно! Як на мене, то було б більш емоційно, якби фразу "А в нім же темно, глибоко - нівроку!" було написано так:А в нім же темно, сиро і глибоко! Слово глибОко хоч і рідко та все ж вживається з таким наголосом.
Все це дуже гарні і позитивні слова,п.Іване, але вірш не складає одного цілого твору, а, ніби розпорошений, та й ритм гуляє. Ви вже прекрасно слідкуєте за кількістю складів у рядках, а наголоси Вам ще даються важко. Ось подивіться. ЛюбОв сестрА, супУтницЯ життЯ,- один склад ненаголошений, інший наголошений, а в другому катрені?... СтискАє грудИ, голУбить Очі,- ніби все в порядку, по десять складів у рядку, чергуються наголоси, але зверніть увагу на закінчення і порахуйте наголоси...ось Вам і ритм.
Вітаю Вас на нашому сайті! Маю сподівання, що Вам тут сподобається і Ви станете активним відвідувачем, адже в спілкуванні ми, як і віддаємо - так і приймаємо багато цікавого. Ваша спроба творити, як на мій погляд, є дуже вдалою. Мені сподобався вірш.
Пане Олесю, духовно і душевно Ваш вірш сильний, образний, насичений, але читається важко через недотримання розміру. Ось подивіться, як розбігається кількість складів у строфах. (12) Почуття безпорадності знов беруть верх, (13) Шаленіє від люті розпалений мозок (12) І здається не вперше,- востаннє помер (10) На розмитій сльозами дорозі.
(12) Розриває на струнах самотній скрипаль (13) Свою душу, ущерть вже наповнену болем, (12) І лунає в повітрі висока печаль,- (13) Стоголосяться ноти розіпнені горем.
(11) На церквах скрізь виблиск фальш позолоти, (12) Від наруги схилився спаплюжений хрест. (13) Перетворена паперть в криваве болото, (12) Занапащена віра зійшла нанівець.
(13) Духом невідворотності дихає фатум, (13) Благородства нема вже давно і вспомині,- (13) Тут Іуда становиться братом і сватом, (13) Він торгує вже горем людським в домовинах.
(13) Над полями кружляє злорадісний ворон, (12) Пророкуючи невідворотну біду. (13) Розповзається гадом ненаситний ворог… (12) Вже розпалено жар у Холоднім Яру.
(13) Засвітилася знову зоря світанкова, (11) На дорогах лягла сива паморозь (13) І калина убралася в чорно-червоне, (11) Похилилась на яр, засмутилася. Перші два катрени майже досконалі, а далі самі бачите...
Я не погоджусь із Вашою думкою. Чому Ви так песимістично дивитесь на людське кохання? Так, воно сильно бурхливе на своїй ранній стадії і то не у всіх, але є пари, що зберігають своє кохання до смерті. Потім приходить повага, догляд і потрібність. Інша справа, якщо люди не вживаються, або дозволяють собі зайвого, але у птахів теж є гареми (чого стоїть домашній півень з кількома десятками курочок).Пташки, (так дано природою, та й то не всі, наприклад - зозуля) висиджують, вигодовують і відпускають, і вже більше ніколи не бачать плодів свого труда, а люди, подивіться, на племена і роди, на сім'ї... Майже, до смерті батьки дбають про своїх дітей, і люблять не тільки дітей, а й внуків, правнуків..., а Ви кажете...
Вірш дуже сирий, неупорядкований, як у вірші " Бородино", а точніше поемі - "Змішались в купу коні, люди..." ЗАпал- велике внутрішнє збудження, саме це значення Вам підходить, а решти - з іншої опери. Не можна все об'єднувати під словом любов, бо "слова і почуття" - кохання, а любов - Божа милість, і вона теж буває різною: любов матері; сестринська любов; людська любов; і т.д.