Горить вогнем нанависті реальність
Й словесний бруд вкриває тіло біле ,
То де ж любов? Заблуджена банальність !
Повторність слів і почуття зітліле!
Немов гадюка, ссе остатки крові ,
Нема чуття, бо смерть чатує грізно
І ту краплину вірної любови
Зітре в запалі ревнощів, зловісно!
В душі немає Бога, лиш показність!
Брехню сховав глибоко в свої груди,
Єхидно мучить видумана заздрість,
І кличе смерть, яка спасінням буде.
|