Гарно, розумно, в дев'ятку! Знаєте, я сподівалась і багато таких, як я людей теж мали надію, що пройде якийсь час, і все почне змінюватись, не все і відразу, але бодай щось, а ні, час іде, а порядку не видно...
Я наперед прошу у Вас вибачення, але все ж хочу поговорити про вірш. Читаю і радію, як гарно Ви описуєте осінь свого життя у порівнянні і раптом - "Чому навколо йде весна" - як весна? звідки ж весна? адже Ви самі пишете: "Змалілий день Все менший у красі –" і це якраз признаки осені, бо весною день збільшується і краса збільшується. Цей рядочок про весну, ніби з іншого вірша і сюди потрапив випадково, а давайте, трошки подумаємо інакше. "А сонце крізь хмарки несе В дощах мені життя сумне" і навкруги, лиш пустота, А на дворі буяє осінь золота... Не хочете Ви так, зробіть по іншому, є багато варіантів, але весна тут ні в тин, ні в ворота. Щодо пунктуації, знову прошу пробачення, але Ви, як той кіт із казочки - куди хочу, туди іду... що Ви захочете, із пунктуації, те й поставите, а хто поставить решти?...
Дівчинко моя, то не вірш, то крик твоєї молодої душі, крик твого кохання, можливо першого, але життя не стоїть на місці, (та й які твої роки?)... Все біжить, все змінюється, і пройде трохи часу, як ти забудеш все зло, бо тебе знову закрутить вихор кохання, і теж буде здаватися, що єдине і неповторне. Поезія - не така вже й проста штука. Тут треба мати великий запас слів, відчувати ритм, правильно ставити наголоси та дружити з римою.
Вітаю Вас на сайті! Мені сподобалася Ваша лірика і щиро здивувала коли я узнала вік автора, і мені чомусь подумалось, що Україна справді - непереможна, якщо в ній є ось такі хвацькі козаки...
Загадкову неба синь, І птахів журних пісень, Золотих сіянь проміння, Нам дарує суть осіння… І багрянцю хвиль – вогнів, Хоч коротких – теплих днів… На сюрпризи дуже ласу, Їх підносити до часу, Бо й на полі і в садах Всі дари в її руках… Полива дощами стежку, Чи морозить вже мережку, І на ділі без вини, Нас підводить до зими…
Так, я почала писати вірші, якщо можна так сказати, вже в пенсійному віці, а чому я так кажу, бо ті вірші приходять до мене самі, а я їх тільки записую, дещо підправляю, слідкую за наголосами. Про який вірш-пісню Ви згадуєте? Дуже хотілося б знати, бо я ніколи ні в кого нічого не позичала, так як це називається плагіатом, який я засуджую.
Цей вірш було написано ще в далекому 2006 році. Тоді я тільки починала записувати свої перші вірші, які чудом приходили до мене і лягали на папір, ще не зовсім сміло, але для мене були найкращими, правда, тепер з деякими змінами, що відповідають часу.
Виріс гарний кущ калини. Хтось же постарався… Посадив, щоб вкорінявся й вітрам не долався. Не раз дощ його періщив, не раз било градом, Не раз квіти облітали збиті снігопадом… Часи прикрі минулися… Розцвіла калина. Під вінець, немов зібралась молода дівчИна. Зелен - листя розпустила… Гілля, немов ложе… Не побачить красу таку, вже ніхто не може. Всі роки, що вкорінялась, набиралась сили, Лихі люди знущалися та й кісточки мили.. Літ за двадцять одбуяло вже, як народилась, Перли красні потемніли і сумом покрилась… «Неумисно» налетіли «братики» зі сходу, На нещасну накинулись, та й зробили шкоду. Вони тую калиноньку чорним крилом вкрили, Пригорнули, аж сутужні дзвони задзвонили… Прагнуть гілля обламати, ягоди склювати, Та ще диким, брудним криком всю оклевітати. Не піддайся, калинонько, не тужи, небого! Допомоги вистояти попроси у Бога, А Його велика слава, котра править світом, Надасть сили і відваги забуяти цвітом.
ЧОМУ? - Одвічне питання людини, але вдумаймося і згадаймо хто дарує нам душу, життя, схід сонця, хто заставляє гори рости, а моря висихати, хто Творець всього земного і Покровитель наших душ - то чи маємо ми право задавати Йому таке питання???
Життя складається із всяких дрібниць: де є двоє, а де хтось один; де самотність, а де волає юрба; де ніч і день; де чорне і біле; де добро і зло... І все це - наша невідомість, яка немає меж...