Тут почерк нам зовсім не треба чіпати, Щоб долю, як квіточку, не заламати... Бо ми не напишем ні крапок, ні літер... Комп'ютер нам видасть усе через принтер.
Ще до кінця, моя прекрасна панно, В тернистий день дорога пролягла, Ще все гірчить і бачиться туманно, І кров тече із серця, і чола, Та ми із Богом, знаю це вже точно, Вчимось від Нього цих важких терпінь, І вистоїмо правду остаточно, На зло усяких вмінь і розумінь.
Ці стежки польового звивання Кличуть часом не зовсім туди... Всі чекають кохання - зітхання, А не м'яті листки лободи. "Знаю точно - життя" безкінечне І колись, та скінчиться війна, Може листя сюди й недоречне, Та любов - річ така потайна, Що війною підняті флюїди Заставляють звиватись стежки, Де російські страшні людоїди Українські годують "мішки".