"Так не можна далі жити, треба щось міняти, Бо збіднілим українцям нічим панувати."
Зачепив мене Ваш вірш. Здорово! Погоджуюся із кожним словом, та тільки ми міняємо, як жид коней, і щось все гірше і гірше, і вже, як ті гендлярі, дожилися до ручки, мабуть, треба шукати щось інше...
Давно, ще в дитинстві, я чула від старих людей, що ми всі тут тимчасово і треба збиратися додому. Тоді ці слова були для мене загадкою і тільки тепер серцем чую їх значення, бо вже і мені збиратися прийшла пора.
Я щиро дякую всім за співчуття, та не хочу заводити вас в оману. Так, я похоронила старшого сина, (меншого - 14 років назад), котрий хворів 2,5 роки і помер від хвороби Ходжкіна, але я більше ніж впевнена, що якби мої сини були живі і здорові, то обов'язково стали б на захист України. Коли хорониш сина, то не залежить при яких обставинах він помер чи загинув, відчуття втрати непоправимі, які я і описую у вірші.
Європа є і наше щастя їм - не байдуже, але з тією умовою, що найперше нам самим це щастя не збайдужіє, бо в них своїх проблем хоч відбавляй, а тут ми з протягнутою рукою, а самі ми, що вже нічого не варті???
А я пропоную коментувати всіх по можливості. От зайшла на сайт, коли маю вільну хвилину, з першого вірша читаю і відразу коментую, скільки дозволяє час, стільки й прокоментую, і не дивлюся чи мене коментували, чи ні. Хай тим людям, що не хочуть спілкуватися, буде стидно за їхню невихованість.
Прийміть мої вітання,п.Оксано, з виходом у світ Вашого першого "дитяти". Дай Боже, щоб ця маленька книжечка відкрила широку дорогу для інших Ваших творів і знайшла багато вдячних читачів!