Дякую пане Василю.Знаєте,важко судити людей за бідність, і бажання всіма методами заробити на прожиття.Але. як на мене,Бідність буває двох видів:1) фізична-це коли людині по житті не щастить ,і роботи ніби вдосталь ,але все ніяк вона ,людина ,не може заробити- цю бідність я розумію,сам,колись, був такий . До таких людей, тепер, ставлюся з розумінням і нічого ,крім терпіння ,впертості і трішечки везіння ,побажати їм не можу. Але є ще бідність моральна чи душевна,якої я ніколи не зрозумію,і на мою думку, якій немає прощення.Не буду вдарятися в історію і перелічувати всіх запроданців ,починаючи з Іуди, згадаю тільки нещодавні приклади продажу своїх голосів- на виборах президента,і нещодавні,вибори до місцевих рад. До цих пір не можу зрозуміти,як можна купити людину зак пару гривень і кілограм прпротухлої гречки.Чи можливо ці люди вже настільки протухли- не розумію. Дуже вдячний Вам за створення цього сайту ,де можна поділитися думками ,творами і душевними переживаннями
Ну що ж ми за люди - без пам'яті й роду, Що рабство віками несем на плечах.
Нація кнзівського роду поволі стає нацією рабів,нацією зрадників і прислужників. А тепер,ще до фізичного рабства ,ВОНИ ,хочуть добавити ПАРАЛІЧ нації, бо перша ознака паралічу людини,це коли вона перестає говорити, так само хочуть забрати нашу мову. Не знаю,чому ця нація мовчить і невже вона вірить в доброго царя?
Тішуся пані Наталю Вашим твором,Вашим криком душі.Вірю засне вся НЕМІЧ і БІДА нашого народу,розбудивши Божу благодать.За твір прийміть -
Пане Юрію,звідки у сімнадцятирічного юнака такі сумні думки? У свої сімнадцять років, я теж писав,але писав про кохання , писав про правильність чи неправільність тих, чи інших вчинків.З Вашого твору я зрозумів ,що у Вас якісь дуже глибокі душевні переживання, якими Ви не можете, з якихось незрозумілих причин,поділитися з близькими Вам людьми. Послухайте одну пораду: у Вас одне життя на цій землі, не витрачайте його на на негативні емоції,якби не боліло всередині, якби не було прикро на душі,завжди є люди (батьки ,рідня) які готові розділити з Вами не тільки свято ,а й перші неприємності. В крайньому випадку, я думаю тут,на сайті , Ви завжди знайдети добру пораду, чи потрібні слова.У Вас в житті ще все попереду ,але запам*ятайте одне: Якби погано не було на душі,якби важко було у вирішенні труднощів -обіцяйте : ніколи не опускати руки ,ніколи не здаватися і завжди вірити. А щодо твору -пробуйте ,шукайте, а ми своїми порадами всім допоможемо.Щось таке у Вас є. :yes:
Пане,Михайле,дуже вдалий переклад,настільки ,що,читаючи перші рядки, я зрозумів ,що десь я вже це читав,чи чув. Вже потім побачив ,що це переклад .Знаєте,є переклади добрі і вдалі ,уВас вийшов дуже вдалий окремий твір
Істина в ваших словах,пане Вікторе.А найбільша лють збирається ,коли розумієш(шкода ,що не всі це бачать,або бачити бояться),що настільки терпелива і багата наша ненька Україна,що продовж 20-ти років, так звані патріоти ЇЇ "гвалтують, і обкрадать, і Вона ще дихає,ще терпить.Нас збирає лють ,коли "ненаші" називають нас бидлом,козлами,але подивіться,як скоро "патріоти" на Західній Україні перемалювалися ,коли "ненаші"-(не плутати з східняки; на сході їм теж готові дати пенька під зад) прийшли до влади.Немає на Україні ,а можливо ще спить,патріотичної еліти.Подивимося на наших мужновладців,ця недоношена,розумово- відстала,(як назвала Ірина Фаріон депутата Чечетова за незнання української мови)сита блаж плювала на наші потреби і бажання.Таке враження ,що до Верховної Ради,до цього цинічного клубу для вибраних,поназбирали одних дебілів...Не хочу продовжувати ,душа болить. Ми розумна, свободолюбива і роботяща нація і аж ніяк не варта таких нікчемних ватажків.Вірю все зміниться,знаю добре заживемо на нашій рідній землі . Побільше б таких людей ,як Ви пане Вікторе ,який може словом не тільки приласкати,а й ще добре "відлупити"
Зворушливо,пане Василю. Найбільша біль і жаль напевне у тому, що сини не завжди встигають донести до своїх матерів,поки вони з ними,всю дань тої подяки,любові і тепла.Але ,якби там не було, наші матері ,яких вже з нами не має,продовжують нас любити і ТАМ, на небесах.
Найбільший гріх і біда ,що це свято для тих, хто дійсно воював на полі бою,а справжніх ветеранів залишилося насправді дуже мало, і це, їхнє свято, перетворюють у політику(приклад День перемоги у Львові).Влада, яка зробила це можливим ,не має права на існування у нашій країні.ЇЇ, як мішок, непотрібного сміття, потрібно викинути, і зробити це потрібно на виборах.Надіюся ,що ще хтось візьме до уваги наш вибір,хоча... А за твір ,пане Вікторе,мої Вам :hands: :hands: :hands: :hands: :hands: :hands:
Таке враження ,що пан Сергій ,хай йому буде земля пухом і вічна пам*ять, згорів як сірник,але не згорів бездумно,тліючи ,нічого не залишивши після себе,ВІН віддав все своє тепло і любов, які буде вічно жити у його творах.Низький уклін Вам, пані Наталю,що ділитись Його теплом і любов*ю з нами.
Пане Олексію - блискуче .Мені вистарчило оного рядка -Цвинтар для мрій, їх багато лежить під хрестами.Шкода,шкода що помирають мрії.А коли ти довго виношуєш цю мрію під сердем ,як мати виношує немовля,і ця твоя, мрія, помирає -це так болить і все таке не миле, здаеться що ховаєш щось рідне,своє.Але мрії помирають не спроста,ті з них, до яких ти ще не дожив ,не дотерпів ,не долюбив- тихенько йдуть,аби звільнити місце в серці для спокою і приготувань до боротьби , бо за мрію ,як за все те ,що любиш в цьому житті, треба боротися,щоб ,вона, одного дня ,мов метелик постукала у твоє вікно
Пані Наталю, коли читаєш ваш твір, складається враження , що він мов музика ,яка льється благодатними нотками насолоди,зачіпаючи потаємні струни люблячого серця.Браво.
Дякую пане Пилипе.Якщо чесно,навіть ,не знаю, що відповисти на Ваші запитання.Всі вірші ,які я зараз викладаю на Ваш осуд,були написані ще у 1999 році .В той час я був ще молодий,дуже бідний і злий.Всюди була безвихідь.Хоча я по спеціальності бухгалтер, я столярував.І найбільший трагізм того часу,що за все платили бартером. Моя дружина була в декретній відпусці, а мені за те , що зробив в 4-ох кімнатах підлогу(не просту , квадратами) заплатили цвяхами.Як ми вижили в той час ,просто не уявляюю.І тим єдиним промінцем надії(звичайно крім моєї дружини і сина) -було народження моїх віршів.Коли вони народжувалися у моїй голові я не встигав їх записувати. Уявіть собі картину:3-тя година ночі,дружина колише в колисці сина,а я не можу її підмінити ,бо не встигаю записувати те що в голові .Я щасливий в Бога ,що моя кохана завжди з розумінням ставилася до мого нічного творчого творіння, завжди була самим суровим критиком.Не знаю, кажуть ,що б у поета народилося щось геніальне,потрібно ,щоб він був бідним ,злим і впертим.Час пройшов ,слава Богу ,я вже не бідний, не злий,хоча "розумна" впертість залишилася. Дуже Вам вдячний за запитання,відповідаючи на них, я знову ніби пережив ту хвилину, коли "моя стомлена печаль" розказувала як ЇЇ люблю.
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('