Віддам тобі свою я дань

Дякую пане Пилипе.Якщо чесно,навіть ,не знаю, що відповисти на Ваші запитання.Всі вірші ,які я зараз викладаю на Ваш осуд,були написані ще у 1999 році .В той час я був ще молодий,дуже бідний і злий.Всюди була безвихідь.Хоча я по спеціальності бухгалтер, я столярував.І найбільший трагізм того часу,що за все платили бартером. Моя дружина була в декретній відпусці, а мені за те , що зробив в 4-ох кімнатах підлогу(не просту , квадратами) заплатили цвяхами.Як ми вижили в той час ,просто не уявляюю.І тим єдиним промінцем надії(звичайно крім моєї дружини і сина) -було народження моїх віршів.Коли вони народжувалися у моїй голові я не встигав їх записувати. Уявіть собі картину:3-тя година ночі,дружина колише в колисці сина,а я не можу її підмінити ,бо не встигаю записувати те що в голові .Я щасливий в Бога ,що моя кохана завжди з розумінням ставилася до мого нічного творчого творіння, завжди була самим суровим критиком.Не знаю, кажуть ,що б у поета народилося щось геніальне,потрібно ,щоб він був бідним ,злим і впертим.Час пройшов ,слава Богу ,я вже не бідний, не злий,хоча "розумна" впертість залишилася. Дуже Вам вдячний за запитання,відповідаючи на них, я знову ніби пережив ту хвилину, коли "моя стомлена печаль" розказувала як ЇЇ люблю.