І треба б осанну співати героям, Та з серця – одні голосіння!.. Дуже щемна зболена пісня... Та кінцівка обнадіює і вселяє віру у перемогу нашого народу.
Боже, як все це страшно... Про безіменних солдатів ми чули з далеких часів Другої Світової, але й зараз все повторюється: нові могили, яким починаєш втрачати лік, ростуть, як гриби після дощу... Дуже щемний вірш, що пробирає до кісток...