Пускати пустку на поріг нам, певно, друже, не звикати. В обличчі неживого ката приходить... У її порі повітря мало – не багато, життя – тим більш. Бо біль утрати- розлуки крає, мовби ніж.
І кличе, кличе порожнеча у темні хащі, що шумлять під вікнами. Цупке гілля чатує, щоб обвити плечі. І пульс неначе – до нуля.
Голодна пустка – на поріг. А далі – годувати медом вночі та вдень лиху її. І, поглядаючи на небо, топити у дощах жалі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
1
Натхнення Вам!!!
