Пускати пустку на поріг нам, певно, друже, не звикати. В обличчі неживого ката приходить... У її порі повітря мало – не багато, життя – тим більш. Бо біль утрати- розлуки крає, мовби ніж.
І кличе, кличе порожнеча у темні хащі, що шумлять під вікнами. Цупке гілля чатує, щоб обвити плечі. І пульс неначе – до нуля.
Голодна пустка – на поріг. А далі – годувати медом вночі та вдень лиху її. І, поглядаючи на небо, топити у дощах жалі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
1
Натхнення Вам!!!
