|
ява одинадцята
СВАТАННЯ
Кобзар
Спечи менi, доле, хлiба
З ярої муки,
Зашлю сватiв до дiвчини
Просить рушники.
Пiшли свати, пани-брати,
По битому шлЯху,
Благослови, сива доле,
Жениха-невдаху.
Увійшли свати до хати
Та й стали казати:
- У вас товар - у нас купець,
Будем торгувати...
Ввiйшли свати, рядком сiли
На дубовiй лавi,
Одказала сватам мати,
Що не бути справі.
Ввiйшли свати, рядком сiли
Попiд образами,
Умилася дівчинОнька
Дрiбними сльозами.
...Як вертали манiвцями,
Бо була причина,
Заплакала, затужила
Молода дiвчина:
- Не захтiла мене, мати,
За лЮба оддати,
То прийдеться тобi скоро
Мене наряжати.
То прийдеться тобi, мати,
Рушники в'язати,
Тим сватам, що будуть яму
На мене копати.
А як буду, стара мати,
У трунi лежати -
Не забудь весiльну хустку
Менi в руки дати.
Ой, мати, мати,
Як тяжко вмирати,
А ще тяжче без любого
Вiку вiкувати...
...Немов свахи весiльні мливо,
Не поспiшаючи, дбайливо
(...нехай подихає мука,
то буде пІдмолодь пухка`...)
Пересiвають терпеливо
Проз найгустiше в свiтi сито,
На коровай щоб замiсити, -
То з неба так чиясь рука
Вже третiй день од ряду сiє
Свою дрiбнесеньку сльоту
На ризу саду золоту.
Крiзь шибку дивиться Марiя
На ту осiнню сумоту:
Марiя
...Вже он-де лущаться, тьмянiють
На банях осенi хрести...
Три наче постатi темнiють –
До двору?..
З хлiбом?!
СтаростИ!!.
Кобзар
Ввiйшли.
Кочубеїха
Марiє, вийди в сiни!
Кобзар
Марiя й вийшла, як чудна`.
Наразі стала, мов камiнна,
А потiм впала на колiна,
Немов пiдкошена вона.
О-о-о... Щиро так молитись вмiють
Лиш непорочнiї вуста!..
Марiя
Маріє, Дiво Пресвята!
Не одкаснися од Марiї...
Молю! Благаю! Божа Мати,
Ти маєш все про мене знати -
Як завинила в чiм, прости!
Та заступись! Та захисти!
Це од Iвана старости!..
Нехай їм не одкаже мати,
А рушники велить подати!
Поститись буду всi пости
I Твого Сина прославляти...
О Богородице, ввiряю
До рук твоїх мою судьбу -
Почуй покiрную рабу,
Спаси i заслони - благаю!..
Кобзар
Та -
Вмовкли голоси в свiтлицi.
Марiя скочила з колiн -
Вчинились дверi, впав заслiн, -
Чи, може, сон жахливий сниться?.. -
Без рушникiв пiшли свати...
Марiя
(розпачливо)
За вiщо?
Го-о-осподи святий...
(Невдозi Марiя, немов сновида, входить із сiней,
безтямно дивиться на Кочубеїху)
Марiя
Катувко! Що ви наробили?
За що Марiю погубили?!
Чого впилися, мов упир,
I долю, як горня, розбили?
Немилосердні, чим же я
Так перед вами завинила?
Для вас дорогшi забобони
За рiдну доньку?! Знайте ж бо -
Я буду з ним i без закону!
(Хоче вийти з хати,
але Кочубеїха кидається до дверей)
Марiя
Зiйдіть з дороги, мамо, геть...
Iз двох їдне:
Iван чи смерть!
(Простоволоса i в однiй сукнi
Марiя нерухомо стоїть у саду.
Туди ж сатаною влiтає Кочубеїха,
вона розгнiвана, аж червона.)
Кочубеїха
Я бачу, дiвко, ти здурiла!
Чи обпилася дурману?
А чи на тебе злу ману
Нечиста напустила сила?!
Та лiпше б я лягла в труну
В той день, коли тебе вродила!
Таке верзеш, немов на муках!
Та лiпше б я тебе, гадюко,
У першiй купелi втопила,
Чи в сповиточку задушила!
Ти бач, якi пiшли дiла?
Оце-то, Любко, дожила!..
Марiя
(над силу)
Чи добрим побитом, чи злим,
А буду, мамо, я за ним.
Як нi - то тут i посивІю,
Навiк зостануся в дiвках.
Хрестом, що ось ношу на шиї,
Заприсягнусь, що буде так.
I навіть не дивіться косо -
Чи вiн мою розпустить косу,
А чи залишиться вона
Заплетена. I сивина
Її прикрасить, як вiнець.
Люблю Мазепу - i кiнець!
Люблю без тями i без краю,
Люблю його, люблю, кохаю!
Без нього сохну i вмираю,
Як гине квiтка без води.
Благословіть щасливу долю,
А коли хочете бiди -
То прокляніть. З лихої волi
Не скоро прийде вiн сюди.
Та зважте, що ми з вами, мамо,
Вiднинi станем ворогами:
Я буду плакати ввесь вiк
На те, що ви мене вродили
У той лихий проклятий рiк,
I хоч красою надiлили
Та безталанною зробили...
Кочубеїха
Це ж встид який! А грiх од Бога!
Та й од людей великий страм!
Дочку за сивого, старого,
Отця хрещеного - не дам!
Марiя
(над силу)
Не оддасте? - пiду сама:
Без нього все менi тюрма.
Кочубеїха
Пiдеш сама?! I то посмiєш
Отак зневажити свiй рiд?..
Ти збожеволiла, Марiє!
Отямся! Вiн же сивий дiд!
(руки в боки i голосно регоче.
Крiзь смiх.)
Нащо йому таку жону? -
Хай лiпше вибира` труну!
(уважно приглядається до Марiї)
Чи вiн тебе причарував?..
Давно казали добрi люди,
Що вмiє напускать полуди
Й варить питво` з вiдьомських трав...
Навчився у ляхiв спокусiв
Той чорнокнижник сивовусий!
Цур-пек йому! Перехрестись!
Молися Богу i постись...
(грiзно)
То ти одкинешся од нього?!
Марiя
Хутчiй розстануся з життям.
Кочубеїха
Чом ти не вмерла ще дитям!
Договорились у садочку –
Дурна, ще й потурала вам!
Та швидше я позбудусь дОчки,
А за Мазепу не оддам
На втiху й радiсть ворогам!
Тебе ж роздягну до сорочки
I зачинятиму в льоху!..
Кобзар
В отвiт нi слова. Певно мовчки
Молилась Богу й жениху…
Кочубеїха
...То ти одкинешся од нього,
Чи ми - навiки вороги?!
Марiя
Я вже про те сказала, мамо...
Кочубеїха
Чекай же, приведуть до тями
Тебе в конюшнi батоги!
Я швидко заладнаю справу,
Й на вас обох знайду управу!..
|