Щиро дякую,пані Ірино,що не оминаєте моїх віршів і завжди коментуєте їх,ділитеся своїми враженнями і роздумами! На цей вірш мене надихнула одна журлива мелодія.На іншому сайті я так і виклала цей вірш з мелодією.Так,не завжди кохання-взаємне.Тут саме про це і йдеться-про розпач ліричної героїні,яка зневірилася у почуттях коханого чоловіка.Таке зустрічається дуже часто і чи не кожен з нас рано чи пізно проходив у своєму через щось подібне.
Щиро вдячна,пані Катю,за розуміння і співпереживання!Так,українські села поступово вимирають...Нічого в державі не робиться для процвітання села.Та й люди рвуться до великих міст,полишаючи свої домівки...
Мудрий вірш,пані Катерино. Для встановлення зв'язку з Богом не потрібні посередники.Душа-ось портал,через який ми спілкуємось з Вищими Силами.Тому важливо берегти чистоту душі,а забруднивши,наводити в ній лад щирим каяттям.
Так зворушливо,аж серце щемить...Стільки материнського тепла,стільки болю і розпуки...Так глибоко ти все пережила,пропустила крізь себе-вражена вже вкотре...
Не знаю,пані Наталю...Може зв'язок був поганий і комент не відправився.Дякую Вам щиро,що повернулися на сторінку цього вірша і залишили теплі слова!Вони гріють душу!
Вже давно цей народ не підносить свій погляд до зір, Не йде гордо вперед, а смиренно плазує по колу...-
Гірка правда,пані Наталю...Немає ніяких зрушень,весь час топчемося на одному місці.А все через байдужість народу до всього,що відбувається в державі.Так,час зміни настав.Та чи скористаємось цим шансом?