Дуже щиро писано, відчувається, що вірш народжений у розпачі.Мені дуже хочеться Вам ,п. Юрію, відповісти цими рядочками:
В собі виношуй Дух
Тремке, земне, недосконале тіло, В собі виношуй Дух і виростай...! Спинайся вгору, щоби не змаліло Перед порогом в позасвіт.Спитай: Які тобі судилося уроки з життя зірвати проминувши світ? Які потрібні сильні, вільні кроки? Зі слів яких створити треба щит, Аби дійти, доплинути, дозріти До вміння зазвучати всім єством?- Щоб іскру Духу в тіло перелити I плоті твердь звеличити крилом. Тоді Людина...! Ти тоді Людина Тебе тоді крізь Всесвіту кронглас Побачить Бог... твоя розквітне днина! Достигне Сонце! І молитви глас!
більш за життя вознісши волю і свободу"- Валю, яке вдале порівняння.Просто дуже треба поезії на цю тематику. Як люд треба будити! Як Україну рятувати. Дякую тобі тисячно за ці мудрі рядки і, Боже, Україну збережи!
" Та слово - до нестями рветься. Й цензор не догляне. Тоне з викриком беззвучним незбережене мовчання..." - такі зрозумілі слова...прекрасно розкрито душу поетову!