Софійко, насамперед, я вдячна, що Ти читала твір. Щодо поділу вірша, то скажу таку річ: я не боюся втручатися у свої твори( у вірші як і у житті не треба боятися кращих змін) Багато творів у мене існують у двох, а чи і трьох, варіантах і цікавим є те, що одним людям більше подобається перший варіант, другим- інший варіант. Я можу спробувати покумекати і стосовно поділу цього вірша- не боюся експериментувати. Та хочу зауважити, що у творі чірко виведена ідейна лінія і йде вона по наростаючій динаміці аж до заключногокатрену, котрий розв"якою твору. Попри все, врахую Твою думку.
"І скільки треба виливати чаю На перешкод пекучі кришталі? " - а що?- якось воно неординарно, одразу уявляється гарячий напій із літніх трав, що так вправно відтоплює гранчасті льодяні перешкоди- цікаво. А оцей образ мені незрозумілий:
"Котра Снігурка тінь свого величчя Зміняє на сердечне: "Добрий день"?- котра це більш числове слово: котра година? котра по рахунку?,а людина може бути "яка".В свою чергу категорично не може бути (яка година) бо відповідь би мала бути ( зелена, синя і т. д.) Але не зупиняйтеся писати, ви вмієте бачити цікаві, незатерті образи.Удачі.
Є настрій, вірш промовляє. Хочу зрозуміти цей рядок: " думки власних совістей" Так виглядає, що совість у кожного одна(як на мене трохи не в"яжеться) Але є і цікаві образи! Натхнення подальшого!
Іване, вірш визрілий. Приємно лягає на думку.Подобається дуже багато моментів. "Вони тобі пасують, саме враз,"- оцей момент, на мою думку, найбільш спрощує твір.Може ще маєш варіанти? А загалом, просто молодець!
ВОНО, таки , ВАРТУЄ ЩОБИ ЖИТИ, КОЛИ ЖИТТЯ ПОКЛАДЕНЕ НА ЗВУКИ! Коли воно в бетховінській сонаті На місяці у кратерах, де луки у літнім до мажорі, в лику Лади, В купайлівському гомоні ріки, В мінорі прощавання, в нездоланнім бажанні звукодоторку руки...
Знаєте, Валерію, навіть мені, як художнику, зачервоніло моноцитами, лейкоцитами, усіма червоними тільцями- таким собі мікрокосмосом...А до речі людина здатна відрощувати усе, що було відтяте- тільки ще не навчилася. Вірш незвичний, а тому і цікавий!
Біле, біле ,біле поле Чорний гомін , вороння Посідало та задумалось Про убитиого коня. Кінь біжить, копитом цокає, тонко вyхами пряде- Ще вю чорні передохнeте Поки кінь цей упаде
Якось воно перегукується із вашим віршем- десь ув одному змістовому вимірі брунькується думка.
Як гарно, що я нарешті відлагодила комп і можу знову бути із моїми "анумиками".А цей Ваш вірш, Василю, одразу додає віри в прийдешнє, в те, що добро- переможе! ( та ні, воно вже давно перемогло) Василько, дозвольте трохи похазяйнувати поміж Вашими рядками.Як дивитеся на таке?
Дарма розцвіла, моя вишне,
Ряснілася сонцю у слід.
Вороняча зграя, навмисне,
ГОЛОДНО СКЛЮВАЛА твій плід.
Хой "чорне" всю сутність огорне,
Накриє рядном протиріч-
Та тільки бажання незборне
Не дасть провалитися в ніч.
Але це , Василю, може бути тільки моє бачення, то ж вам видніше.Гарний Вірш- змістово наповнений.
Коли стаєш до мольберту, аби писати білу зиму, та на політрі немає жодних білил- ось у чому весь секрет: світ - це живопис(хоч і часом скидається на графіку, або гризаль)Але причім тут "блін" Ох як я втомилася від цих "блінів" на сайті- ( та і в житті теж ними ряснить чорно-біло)
Великими пережиттями і почуттями плетений вірш. Бажаю, аби рядочки, із написанням подальших віршів, ставали все більш оптимістичні.Хай мрії збуваються.
Це, Василько, так би мовити, професійник погляд художника на зиму тому і не біла( бо такого кольору у природі не існує, як і чорного) Хотіла завантажити катрину, але у мене чомусь розмір світлини невідповідний.
Дякую,Вікторе, що ходили стежками моєї зими! Так, два передостанні стовбчики дещо різняться за ритмікою, а причина така: вірш написаний вже давно, (я тоді собі дозволяла на такі ритмічні модуляції, як і тепер дозволяю на фінішних катренах) Просто захотілося поділитися з "анумівцями" палітрою зими. Думаю, що з часом у мене з"явиться і другий, витриманий у ритміці, варіант- та це вже буде дещо інше. Поки що друкую перший варіант- заради настроєвості. :0)))