Дівчатко, то Тобі дванадцять років? Якщо такі рядочки лиються у вірш, то любиш Ти Україну! Але тепер треба серйозно братися за вивчення основ віршування, зрозуміти, що таке образність і виклад думки у вірші. Натхнення Тобі і бажання до праці! Дякуємо за цей щирий Твій вірш!
Білий сніг- сірий дощ, аби не сірий сніг- білий дощ...Щось таке, Василю, в подачі просте і сильне: тут і розпач , і надія, і дійсно є над чим подумати в передпорозі Різдва!
Я розумію, Іванко! Я просто про те, що потрібно не повторюватися і не пререгукуватися з іншими авторами, що писали на цю тему, а знаходити нове і нове:ще більш гостріше, ще більш голосніше...Важливо докричатися, бо затерті плакатні фрази вже не діють.
Дуже розумію Вас, Вікторе, сама з юних літ виглядала з неба якогось "марсіанина" - довиглядалася, одначе: чому "вічністю пригорнутися до марсіанки"- повірте, вона від землянки не надто далеко відійшла. Вічністю пригорнутися можна до душі, до коханої, до слова, але чому до марсіанки???! А все решта у вірші - гарно!
Іване, вірш, звичайно, надзвичайно емоційно напружений, але , скажу тобі, засоби збутити почуття жалю збігаються зі всіма плакатами, що заглядають у душу людям зі стін.Саме так: "мамо, навіщо ти вбила мене" і це вже нікого не схвильовує- на жаль."вони" все одно проходять крізь ці плакати і роблять "чорну справу".Треба знайти щось новітнє, потрюасаюче, що б вивернуло душу кожній людині.Кожен, хто зробив аборт буде абортований сам- оце вже страшніше. Кожен хто дозволив увіп"ятися металевим щипцям у маленьке одухотворене тіло, сам відчує це на собі, сам опинеться на довгі тисячоліття у темному коридорі між "там" і "тут" де не видно дверей, аби пройти далі. Так, твої слова у вірші жалісливі, але скільки я не читала віршів на цю тематику- саме такі образні прийоми там і застусовувалися, як у тебе. Зумій по- новому докричатися до нерозумних матерів, аби почули.Тільки поет це може зуміти, бо в нього є велика перевага над усіма- це слово!
Валеріє, радію, що маєте у творчому здобутку і п"єсу( може і не одну?) Щодо попереднього коментаря, то скажу, що русалка там не є логічним персонажем. Русалки, русавки. водяниці, лоскотухи- богині земної води, які живуть на дні водоймищ ( це із української мітології) А саме Мавки живуть на деревах, у полях, іноді у гірських печерах. Тому, на мою думку, за логікою це у Вас МАВКА, а не русалія. Незважаючи на те, що ви увели новий образ мавки-русалії у п"єсу, та все одно- всі персонажі, іхні дії є досить застарілими і заїздженими.Звеселяє , звичайно, навітній сленг і подача у розмові між Ягою і лицарем, але цієї "родзиночки", як на мене, замало. Основний каркас (ДОБРО_ ЗЛО)- це незмінне, але варто шукати нових і цікавих образів.Чому би не уводити персонажів з укр мітології таких як Морозенко, Морозко, Тріскун, Студенець, Мольфарів, зрештою вигадати історію, котрої ще зовсім не звучало, хмати опустити на землю, відкрити часові потрали і т д., бо переважно цукерки , зайчики і білочки всюди і скрізь,- абсолютно у кожному новорічному сценарію. Знаючи Ваш потенціал, я вірю, що ви можете у цій області літератури,створити щось незвичне, пронизане духом українськості, відмовившись від штампів. Валерію, ви ж не ображайтеся, це тільки моя думка.Вам зичу сил і натхнення на нові звершення! Щасти!
Друзів на світі так мало- так мало друзів. Більшість- це просто зустрічні, а в тій напрузі буднів строкатих і хвиль перемножених в злості... Треба щоб просто хтось часом заходив у гості, буде на світі тепліше від доброго слова, буде душа для душі - ну така лазурова, бесіда тиха, горняточко чаю та що ще...? горнеться серце до друга, мов ходить на прощу. Хай він одненький у тебе, хто Другом зоветься, Він і є справжній-сто інших це те, що здається.... Хай він не глиба , без почестей, всяких заслуг- Він - незамінний, він справжній простесенький ДРУГ!
Вікторе, рада Вам у себе на сторіночці. У своєму словнику знайшла слово (ожИлий) , (ожИвчий) це на стор 663 ВТЛ укр, мови (тОнка заміню на срібна)- хоче це, як і кучЕрі міг би бути авторський нагалос. За римування до метеор- тре поміркувати- спробую.Взагалі-то цей вірш досить давній, добре, що тепер трохи відредагую. Дякую сердечно за всі зауваги. Щасти!
Ну що скажеш: прекрасний новорічний вірш, настроєвий... "Лишаючи відмітки, що знаю тільки я. " Чи не виглядає Вам , що краще було б так: "Лишаючи відмітки, котрі лиш знаю я. " Бо відмітки- ( не (що) знаю), а (котрі) знаю, або (які) ................................................................................. ..............І юність, як і зрілість( махнули) вже крилом, - тут стосується юності в однині, то чи не краще "І юність, як і зрілість (махнула)вже крилом, ................................................................................. ................ А час веде до грані, у старості (пішком.) слово (пішком)- замінити б.Може так: "А час веде до грані нестриманим витком" Слово старість все ж варто уникати, на мою думку, бо сама (старість) як процес матеріальний- це одне, але якщо брати в більш глобальмішому розумінні, задіюючи (духовне), то це дуже відносні речі.Немає старих людей- є люди із досвідом.Немає старих жінок- є мудрі срібноволосі красуні. ................................................................................. ................... п. Катрусю, може трохи доoпрацюєте- хочеться дуже оцінити цей твір, бо змістовний.
дякую, Наталь, якщо щось то звернусь до тебе, але це я сама його просила мене повчати А вірш кавово- гіркий,- чудовий! І той српень, що в спину пече, ах- такий-сякий... Софійко, викладай ще вірші...
Софійко, вірш, як і завжди дуже тонко-емоційний. Я останнім часом зовсім здуріла на наголосах, особливо після напутніх слів В,Кучерука( навіть вдома слідкую, абИ правильно розмовляли):) Я просто хотіла знати, чи наголос Аби в Tебе авторський?- бо виходить так: