У вихорі скороминущих літ,
Іду між вас стежиною своєю.
Я не боюся піснею злетіть
І стихнути над рідною землею.
Я не боюся впасти з висоти,
Чи, як зоря, у безвісті погаснуть.
Іду Чумацьким Шляхом у світи
Незвідані, далекі та прекрасні.
Чекає марсіянка чарівна
На мене там, а не гречана пані.
Мені з дитинства спів її лунав
У загадковім зорянім мовчанні.
Тремтливим сяйвом виповнила світ
І указала йти куди стезею…
Я не боюся високо злетіть,
Щоб пригорнутись вічністю до неї.
25.12.11
| 
у Вас 
0
одначе: чому "вічністю пригорнутися до марсіанки"- повірте, вона від землянки не надто далеко відійшла. Вічністю пригорнутися можна до душі, до коханої, до слова, але чому до марсіанки???! 
