Налий в бокал мої останні вірші,
Давай без сліз,
допий його до дна,
Без щирості слова
завжди пустіші,
Брехнею ж ми
напилися сповна.
В цю дивну ніч
поезій захотілось,
Подвійних рим без
цукру і приправ,
Буття буденне нам
давно проїлось,
Давно втомились від
щоденних справ.
Ми, як одне. Одне у
нас бажання,
Поет і муза -
в`язні віршів, сцен,
Про наше, мила,
неземне кохання
Вплітаю часто фрази у катрен.
Палітра почуттів на
білий клапоть,
Набором літер блиск
твоїх очей,
За це ти закохалась
в мене, мабуть,
Колись обравши
серед всіх людей.
Вдягнулась ти в мої
останні вірші,
Вони тобі пасують,
саме враз,
Ці твори не
найкращі й не найгірші,
Та ти цвітеш у цім
букеті фраз.
|