Кальян то кальян- нема проблем. А в луісвілі всяку гидоту п"ють , на зразок "КОКА", "КОЛА" ну і інша кака... А я свої чаї з родиною...переважно травяні, ну і кавусю часом... Дякую всім, хто завітав на цю сторінку, за всі коментарі.Всіх благ і щастя Вам, Друзі!
Вмієте ж Ви, Василю, написати просто про складні і болючі речі. Чого тільки вартує один цей образ"Багато сонць... Мала присутність світла."- дуже точно.Думка просто бухкає читаючи цей твір. Навіть, чомусь перегукнулося з Ліною Костенко: "Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось... Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне, не загубіться у юрбі. Не проміняйте неповторне на сто ерзаців у собі!...."
Привіт, Олександре! Ну насамперід до чаю:ласкаво прошу! Та звичайно, що "рогами" до " Ногами" наче і краще.Але ж ми не автомати, не роботи, тому і можемо собі дозволяти надавати перевагу змісту, ідеї вірша,над формою. 50 на 50 - це було б ідеально, але ж для того і зростання... не все одразу.Вірш НЕДОСКОНАЛИЙ - вдосконалимо!
На жаль, все дуже точно і подано майстерно,Іринко. Ти дуже провідчула проблему нашого суспільства, та й цивілізаційну проблему.Такі вірші потрібні, аби різати по живому.
Валеріє, в мене син Ореєм зветься, тому ця нeймовірно сильна Ваша праця, цей історичний екскурс,-став мені подвійно милим. Джерело на яке Ви опиралися під час створення цього твору, це ж Велесова книга? Кожен має вивчити і знати її, а завдяки Диптиху, цікавість читача зросте і примножиться. Хочу сказати, що читається легко, рясніє неймовірно гарними і точними образами.Настрій по прочитанню- неймовірно звеличений і оживає "дух, що тіло рве до бою". Дякую Богові за Ваш талант!
Олександре, я вже нарешті допетрала за "тісно"- все дуже правильно, так і є- часом, коли лунає пісня, хочеться ще більшого простору- все правильно! Власне отакі пісні про життя, історію, лунали і в наших кобзарів- тут права Оксана.Але і на струнах гітари, я це відчуваю, вона би зазвучала ще з більшим посилом.Але це "чоловічі ритми"- тут потрібне особливе виконання.Натхнення Вам!
"Інкрустована в повітря і просякнута бажанням," Наталю, я просто втопаю в талановитому морі Вашої образності- пречудово.Ота інкрустація в повітря так реально задихала з Вашого вірша! Браво!
Пригнала з роботи, а тут таке....чаювання- прекрасна ідея, Василю! Вже і негайно запарюю травянистий напій прибережений ще з минулого року і зібраний в Карпатах. Тут в мене і чебрець, і м"ятка, і сушені листочки чорниці- що кому...Гарно ж як зібратися за таким віртуальним столом з Вами всіма (хатні проблеми в ліс не утечуть) То й принагідно розповім Вам сміховинну розмову із моїм семилітнім малим. Підходить в Америці час до святкування Дня Пподяки.Все я собі думала та гадала, що то за свято таке...перечитала істіричну довідку- не дуже привабливо якось звучить вона. От вирішила в свого малого розпитатися. - Сину, що то вона таке за свято, оте Дянь Подяки?- питаю я. -Та ти що, мамо, не знаєш??? Ти що, зовсім історії не читала?- дивується малий. - Та власне, що читала і зовсім заплуталася.За що ж Америкaнці дякують індіанцям?- допитуюся я. - Я все скажу тобі, бо я то вчив. Прийшли оті пілігріми на індіанські землі, а індіанці дуже зраділи, бо їм було сумно самим.Тоді вони з радощів спекли індика і подарували тим пілігімам. Ну пілігріми з"іли того індика, потім зїли всі фрукти, що були там на столі, а потім з"іли всіх індіанців і тепер ми то святкуємо. Ось таке-то розповів малий- дуже точно,А я собі думала- гадала. Ну це таке, як вже чаюємо то й поговорити-побалакати не гріх. Отож, Василю , запрошую!
"Зі мною буде тільки гірше! "- це що ще таке, Ірусю?- не впізнаю вам притаманного оптимізму.Гірше завжди прирученому, або здичавілому....хай йому грець.
Звичайно, Василю, чоловіча солідарність теж зараховується. Нехай рими "УМІТИ- СВІТИТИ" будуть найбільш неоковирканuMu в цьому творі- врахую звичайно.Та мушу сказати, що удосконаленню, як і красі, меж немає.Часом треба вміти і зупинитися( казав мені мій учитель з живопису, що нічого гіршого немає ніж перепрацьована картина). А от лінія, межа де зупинитися впізнається тоді, коли на струні душі забриніло вже і дало луну.Я відчуваю, що багато хто на сайті сприйняв цей вірш впершу чергу душею і почув про що він.Дякую Вам усім і за добре слово, і за високу вимогливість до мене.
Насправді такими речами грішать на сайті майже всі- варто тільки прослідкувати.І, до речі, наростаюча лінія- це задум цього твору.Я взагалі полюбляю динамікy знизу вгору. Але я рада, що до мене така висока і вимоглива планка,- це , звичайно, дає мені можливість удосконалюватися і я цим з радістю скористаюся.Дякую, Вікторе, що не оминаєте моїх творів.
Вітаю Вас,п.Тамаро на сайті.Хочу сказати , що у своїх творах Ви підняли дуже важливу тему.Останні дослідження вчених доводять, що класична музика не тільки оздоровлює, але і позитивно вибудовує і структуризує воду нашого організму. А оскільки людина складається у великій процентності із води, то і відповідно таку саму процентність впливу музики на себе і отримує. Тяжкий рок, метал, повністю спотворюють кристали води в організмі- тож варто робити висновок: ось ще одно джерело агресивности та неврівноваження.Дякую.п Тамаро.А вірш за формою я більше сприйняла як прозовий твір- але глибинно!
Доведеться Вас пошкодувати,Медбрате А щодо мого "все одно"- то це вирвано думку із загального контеkсту В даному випадку думка про вірш мені була менш важлива, аніж Ваші неоднозначні фрази-притиски до Ірини. "Бо велике у світ чоло Ти, мій Боже подав чоловіку, Щоб на нім за життя свого переносити совість віку".:)
Мадбрате, мені все одно, що Ви думаєте про вірш, але на моїй сторінці не хочу чути жодних негативів та підтекстів щодо жінки( а в даному випадку- це Ірина).За будь-яку жінку "пасть порву"!