А я вірю, що усе виправляється: і наслідки і причини. Навіть душі латаються...любов"ю. А от щодо ролі Мамони в сучасності- Ви праві:воно завоювало світ з допомогою глобалізації, із розвитком засобів масової інформації, воно пронизало людство, як метастази...і, на жаль, ну як тут не згадати Мефістофільский вигук: "Люди гинуть за метал" - та вже й не тільки за метал...Тому, підіймати такі теми необхідно, - необхідно про це говорити. Дякую Вам Василе, що думаєте своїм поетичним словом про важливі речі.
п. Іване, чутлива Ви людина.Відчуваєте жіночу сутність і душу дівочу.От тільки від "принцеса" якоюсь барбівщиною повіяло, солодкавістю і Дісней Лендом. Є ж у нас і КНЯГИНІ і КНЯЗЕВИЧІ, і ЦАРІВНИ і ЦАРЕВИЧІ. Це наче і деталька, але вагома для літературного смаку українця , що не страждає комплексом меншоватрості. То яка Ваша думка про це?
"Три жоржини я приніс тобі Просто так - ні свята, ані дати." чудово! так хотіла б кожна жінка, я впевнена( а не тільки на виділений їй день 8 марта
"Дві сльози застигли ув очах, В них відбився щемний біль з любов'ю. Але я нестримний в почуттях І, пробач, милуюся тобою" - прекрасно, так може написати тільки творча людина,людина, яка вміє бачити у всьому красу- в сльозах теж.
Олександре, ну попробуй не розхвилюватися на Ваших віршах.Сильна чоловіча лірика! Гарно! 5
Я тільки сьогодні змогла перечитати текст цього чудового вірша- до цього часу мені висвітлювалися якісь ієрогліфи в коричнeвих тонах. Але вірш я відчула- тому і написала свій коментар, що тремко. Можливо хтось також не бачив тексту і вирішив жбурнути низьку оцінку...? Мені вже навіть цікаво, чи всі бачили текст, чи ні? А вірш - надзвичайно настроєвий, глибинний- і дійсно- тремко. 5+++
Насправді Мамона, далеко, не жіночого роду- це біблійне поняття, що уособлює грубу матеріалізацію, багатство, захланність...Вся справа у тім, Василю, який асоціативний ряд викликав цей вірш,( а вірш - це ж дещо винесене із підсвідомості) .Ви ж надали такому розумінню, як Мамона не просто жіночий рід, але ще й виписали її образ: Леді, дама,а такі описи, як: звабливі вуста, віночок, усмішка, що у фольклорній та усній народній творчості подається більше, як позитив і те, що притаманне юним, красивим жінкам, щодо вуст- краще би було замінити на варги, віночок- на корони з дорогоцінним камінням, посмішку на регіт.Тоді, хоч це би і було жін, роду, але асоціація би вимальовувала таких жінок, як Естер- жорстоку дружину перського царя, що вирізала увесь його нарід, чи Катерина ІІ,. А Ви надали дуже благородні риси мамоні і, напевне, навіть і не бажаючи того- заклеймили жінку для читача.Я не є поборницею феменістичного руху, та все ж... На мій погляд, Мамона, це швидше щось потворне і безстатеве.Але Ви автор- Вам видніше.
Іване, дякую, що перечитали вірша.А складно читеється...? Тоді аргументуйте: де саме, які місця заскладні, що незрозуміле- це важливо мені знати. Але природньо Te, що в кожного автора- є свій читач. От, скажімо, багато з моїх друзів не розуміють В. Стуса, чи Г. Сковороду, а для мене, і для багатьох інших- це зразки поетичних досягнень. Рада завжди Вашим коментам.
Василю, чесно кажучи, здивували цим віршиком.Не буду говорити про форму вірша- бо тут майже все добре, але підзміст із ноткою образи...на жінку. Моє жіноче начало протестує Не хочу думати, що у Адама не було вибору: їсти яблуко, чи не їсти, а от шишки усі на жінку.А -яй -яй. Де той муж, що в обіймах не м"якне нелегкої, сурової долі?! Де той лідер,котрому не бракне сил воскреснути з попелу й болю?!
Де той дух, що горить- не згорає, І тонкий, мов шовкове шатро?! ДЕ АДАМ, ЩО НЕ ДОРІКАЄ ЗА НАДКРАЯНЕ СВОЄ РЕБРО?!
Просто мені повіяло від Вашого твору, доброю і затишною науковою фантастикою Роберта Шеклі (мого улюбленого автора).Та я й сама у віці 14- 17 років лазила по дахах із добрячим телескопом, а мама все казала: "Ну що ти там виглядаєш, дитино?" .Дякую Вам ще раз, що нагадали мені про моє дитинство цим віршиком. О, до речі, щодо прізвища: Вірлан- мені не менш рідне ніж Погорілець. Просто Вірлан тісно повязане із моїм творчим розвитком, як барда- художника- поета. Вибачте, що пишу це під Вашим віршем, але ж Ви запиталися...
Валерію, як це Вам вдалося так майстерно зіскочити ув останньому півкатрені із кіберстилю, на щось таке дуже тепло- домашнє, материнсько-дитяче- клас! Несподіване завершення твору, тільки надає йому шарму.Гарно!
Вірш писано десь при скелі, на обриві, розпачем.Все правдиво, але віра "вмирає останньою". Не вірю, що ці слова- Ваше остоточне бачення українствa . Невже більше нiчого не жевріє? Вірю усе ж , що надіє є.
"Не продайте свої рештки, За якусь там жменю гречки. "- пані Катрусю, ключові слова.Просто- таки треба пошити величезне полотнище і написати там Ваші слова. Або ще краще взяти гучномовця і пройтися всіма площаму людними.Може народ і втямить щось. Чітко Ви бачите ситуацію, п Катрусю- це добре! Але давайте в наступному вірші пропонуйте, як той вузел розвязати.
Дуже радо, Оксаночко! Звичайно, також хочу назвати Вас Другом! Десь у вищих, духовних сферах, ми давно вже знайомі...та й Aнгели наші дружать, якщо ми зійшлися на поетичній царині. Дякую Вам за світлі вірші!