В обіймах вітру умліва природа,-
В його шалено-пристрасних поривах...
органне небо звуком насолоди
у камерному лісі мліє - диво!
Влітає вітра дихання у груди-
землі чутливі груди - розпашілі.
Як хоче він із неї роздобути
липневі соки...яблуко на гіллі,
розвіяти пастельну одежину,
голюньку закохати - от розпусник-
в одних лишень коралях з горобини,
одним бажанням - так він хоче й мусить.
Ті вальси доторкань забагровілих...
калинові уста - пульсує в скронях.
Вона пручатись вже не має сили..
цілує вітер всі її осоння,
усі цнотливі затінки глибокі,
розпечену із літа серцевину...
Осіннім перелюбам - сотні років...
Немає в тім гріха - нема провини.
| 
та
у Вас 
0
