Я не шукаж правди, я йду до себе. І на що Ви ,п. Наталія, пишете завжди свої вірші у коментарях? Я ніколи так як Ви писати не буду. Я пишу , щоб мене розуміли люди, які не пишуть віршів. Та не всі люблять складні і зарозумілі слова. Я на премію не розраховую, у мене інші цінності. Дякую за візит.
Читатала декілька раз . Зрозуміла, що це вірш про одиноку , нещасливу жінку , для якої щастя - тільки , коли спить. Вибачте, п. Оксано, якщо щось не так.
Так, п. Наталія, мій вірш має елементи русизму. Ми тут , на Миколаївщині розмовляємо і не російською і не на українсьою мовою. Вам просто говорити , бо як пишете , так і розмовляєте. Я тут народилася , тому і мова трішки не така . А в місті Миколаїві , взагалі всі , майже на російській мові розмовляють. А чому вертоліт , бо світ крутиться навколо тебе: обличчя, люди, події ....І я не встигаю все зрозуміти , все споглядати. Найсправді ми різні, а тому і думки, мрії, цілі, написання віршів та ін. А власне , чому мене повинні всі розуміти? Дякую за коментар.З повагою Ірина Пшиченко.
Треба навчитися сприймати світ , який є , хоч часто в душі бувають різні суперечки. А хто сказав , що жити легко? Зворушлива проза , бентежить серце, душу. Дарую Вам квіти, п. Галино.
Пані Катерино, на високій ноті написаний вірш, гарно. Заслуговує на похвалу. Але не розумію, скільки можна закликати народ , скільки років? Я впевнена, що більшість так не проснеться. Згадаєте мої ще слова.
Дійсно вірш,п. Наталя, гарний , мелодійний, ніжний, хоч навіює смуток , переживання у душі. Хоча кожна людина отримує те, що заслуговує. На долю не потрібно все звертати......Можливо кожному із нас , дарується ця зустріч, щоб ми змінилися на краще. Якщо людина змінюється, то інша вже не може бути поряд.