Чи вже зима, чи досі осінь - не збагнеш, А в заметіль передвечірню йдеш. Вже сурми янголів заграли угорі... Чого ж мені так сумно на землі. Лягли на трави білі тумани, І стали крижаниками вони. А я все далі йду у заметіль, Чи повернуся я до вас відтіль?
Ось такий передзимовий експромт, пані Наталю! Холодно на землі, і не менш холодно і сумно у душі. Та це мабуть вік, і йому треба якось протистояти, що я і намогаюсь робити.
Важко бути весь час в напруженому емоційному стані, тому на превелики й жаль трапляються у великих творах такі перерви. Тепер я знову у формі. Так що продовження буде. Спасибі Вам за увагу.
У Вас може і так, а в мене навпаки, Разом із навчнням у Вузі стаж - 51 рік, без вузу 46, був старшим науковим співробітником, тягнув на собі чисельні теми, де гроші оберталися великі, а Мінсоцполітика додала мені лише двісті гривеників. Це гірше, ніж порівняловка - це утиск літніх людей, які сумліно пропрацювали усе життя, а тепер не мають статків на найменші людські потреби. Ганьба!
Спасибі за завуваження, щодо наголосу в слові "босоніж". Я його виправив, за що Вам вдячний. А ось із тим, що розмір "гуляє, як захоче", не згоден. Увесь вірш побудовано на п'ятистопному ямбі. Відмінність тільки у строфиці. На початку, і в кінці в строфах 4 рядки, а у середині з 2.