Саламандрою звиватися в огні, Блискавицею сліпити в вишині, – Все це долею призначено мені – Навідмаш роздвоєній Оксані. Знаю добре свого двійника: Ідолопоклонниця, язичниця. Інша – кисть руки гнучка, тонка І очей прозориста самітниця. Любиш першу – то до крові, до вогню, Як цілує – то смертельний трунок! Херувими вибирають лиш рівню: Дотик крил голубки – поцілунок… Спис, перо, вино і божевілля. І очей наївна голубінь. Ніжність – приворотне моє зілля, Ум і серце – дальня далечінь. Ради іншого в огонь піду і воду, Ради себе страшно: обпечусь… Ще боюсь поганої погоди, А от ночі й чорта не боюсь! Як такою жити? Карти брешуть. Полюсність духовна і в яву. Руки коси довго-русі чешуть, Люблю чи ненавиджу – живу! Саламандрою згорнутись у вогні, Зіркою пройти у вишині Чи зів’янути ромашкою у сні – Непомирено роздвоєній мені?