Вітаю щиро молоде подружжя з цією щасливою подією! Здоров'ячка міцного матусі і малюкові, а таткові радості безмежної! Хай Господь Бог благословляє Вашу родину!
Навіть не сперечаюся, пані Катерино. Тільки вважаю, що усім нам дуже бракує сміливості, а насамперед тої, аби відверто дивитись у власні душі. А там не завжди світло і чисто, навіть попри бажання світла. Із взаємною повагою. І перепрошую щиро, якщо засмутила своїми словами у вірші чи деінде у коментах. Маю інколи "слабість" відверто казати те, що приходить на розум.)
Дорога пані Катерино, я б погодилась з Вами... Та одні лише хороші думки, якими б позитивними та світлими вони не були, перемін не принесуть. Аби щось дістати - треба докласти зусиль. А самі лиш надії та сподівання результату не принесуть. Приведу і я Вам одну християнську притчу:
НЕ УПОВАЙ НАДМІРНО НА БОГА В одній місцевості почалась повінь. Люди рятувались , як могли. Один чоловік виліз на дах своєї хати. А вода все прибувала. Чоловік ревно молився, щоб Бог врятував його. Раптом мимо пропливає човен з людьми. Йому кажуть, залазь, врятуєшся. А він каже : - Бог мене врятує! Ще двічі пропливали мимо човни, та чоловік відмовився сідати в них, кажучи кожного разу : - Бог мене врятує. Однак вода піднялась настільки, що покрила хату і чоловік потонув. В раю, куди попав бо не грішив, питає Бога, чому його не врятував? А Бог відповідає : - Я ж тричі посилав тобі човна. Чому ти не сідав? Мораль: не уповай на Божу поміч, коли можеш допомогти собі сам.
Погоджуюсь з Вашими думками. Аби сталися зміни зовні- мінятися треба зсередини. А це зусилля, котрі не одразу родять результат, котрого ми бажаємо негайно. Дякую.
Або ясла не цілком порожні, або там насипано всілякої гидоти... Нема, мабуть, гіршого, як підміна справжньої "їжі" штучною... Мій кіт, як змалку навчився на "хімію", здихав з голоду, а природньої їжі у зуби не брав, навіть полював на мишей, як його носом тикнеш у здобич, і то знехотя... В даному випадку "їжа" інтелектуальна, але ефект той самий...
Погоджуюсь на всі сто, Наталочко. Починати маємо з себе. Причому - кожен! Та чи ми готові це робити? Скільки готових зректися всього і йти відстоювати те, чого не зуміли добитися ті, хто вмирав за ідею, а зараз з небес спостерігають за своїми байдужими нащадками, котрим любо здобувати волю чужими руками? Читала цього Твого вірша на ФБ, одразу мимоволі виник експромт, гіркий експромт, котрий вагалася виставляти. Але, гадаю, таки зроблю це. Бо, зрештою кожна думка, хай і неприваблива, має права бути почутою. Тож дякую Тобі і за Твою позицію, і за натхнення до висловлення наболілої думки. Якщо не будеш заперечувати, візьму кілька твоїх рядків епіграфом.