Я поясню свою думку, пані Катерино. Справа в тому, що моя ЛГ мучиться від того, що, як вона вважає, прожите нею життя не має змісту, звідти й марнотні роки, себто прожиті марно... Вона вважає, що жила цей увесь час не так, як потрібно, плоди пережитого її не тішать, а навіть навпаки - немало розчаровують. Слова "не мучитись, не любити, не пити жалю напій" свідчать про її бажання перестати бути вразливою. Їй видається, що краще було б бути байдужою, не відчувати любові, а за тим і болю чи муки від незмінних життєвих розчарувань. <br /> Завершальні два рядки свідчать про пік наболілого, аж до ненависті до світу і себе у ньому... Та, тільки, не може вона інакше, бо усвідомлює величезне почуття любови до життя.
Дерева засинають - до весни: Така в життя задумана циклічність. Отак і люди падають у сни, Зірками повертаючись у Вічність...
Правдива, красива і тремка філософія, Наталочко. Такі вірші хочеться перечитувати знову і знову, всотуючи у себе цю мелодійно-заспокійливу і обнадійливу музику.
Народна мудрість багато чому може навчити, жаль тільки, що пізнається вона, як правило, тільки на власному досвіді кожного зокрема... <br /> Щиро дякую за добрі слова. Рада, що читаєте. <br /> Навзаєм успіхів Вам у всьому!
Погоджуюся з Марією - душа, настрій, ідея вірша чудові, достойні уваги і поваги. Добре було б аби такими небайдужими почуттями були наповнені серця усіх наших співвітчизників. А щодо техніки виконання твору, то авторських наголосів і справді забагато. Хоча, гадаю, це не складно підправити.
Гарний вірш, Таню, глибокий, я би тільки перефразувала трошки в одному місці: А болю підзвітне
Проміння душі…
Бо, навряд чи біль підзвітний душі, скоріше душа, щоразу перед ним звітує, мається.... Але то суто моє приватне враження. Даруйте, якщо не вірно витолкувала.
Ваша правда, Маріє - треба пам"ятати. Пам"ятати своє коріння, хто ми і якого роду і не цуратися своєї, хай і зовсвім сумної історії...
Щодо самого вірша, якщо дозволите, мені видається зайвим вживання "ж", котрий Ви використовуєте у якості сполучника. Без нього цілком можна обійтися, нічого не втративши прицьому, бо, нмсд, це тільки утруднює прочитання і псує милозвучність, а Ви використовуєте його аж два рази на вірш. Щиро, Адель.
Колись віддавали насилу, тепер самі йдуть, буває... А життя прожити - не поле перейти, як казала колись моя покійна бабуся, котра і стала прототипом головної героїні цієї новели...
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('