...хто має почути мої слова, а найважливіше - сльози, що стільки днів ходять темними колами підземними, аортами, венами перетікають, не дають мені спокою, болять мені дивно і несподівано - посеред сонячного видива, посеред радісних усмішок, помежи теплими пальцями...
Виявляється біль вміє бути красивим… Думала завжди, що він потворний, чорний… А він красивий і білий-білий, як біле небо у білих хмарах, але без сонця… А сльози бродять десь там, далеко, у лоні серця і… не виходять так просто, тільки тривожать душу... А я виходжу, іду на люди, - всміхатись мушу, до свого болю… Може то карма? А чи то, може, за мої власні гріхи покара? Така швидка, така правдива, ще тут, ще нині, на цьому світі,- мені б радіти… А я не вмію, а я не хочу – зрослася з болем із білим-білим, як біле небо у білих хмарах і геть безкраїм, глибоким морем в міру солоним, що серце крає…
А я виходжу, <br /> іду на люди, - <br /> всміхатись мушу, <br /> до свого болю… -такий проникливий цей вірш...Ніжний цей білий-білий біль-наче перший сніг за вікном...
Швидше, що це біль не фізичний, а душевний. Він може бути і кольоровим і приємним, і красивим! Гарно!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
